«Почалося»: як волонтери зі Старовижівщини зустріли перший день повномасштабного вторгнення
-
-
>
-
>
-
>
1358
Минуло два роки від дня початку великої війни, який розділив життя старовижівчан на «до» і «після».
Як згадують 24 лютого 2022 року волонтери зі Старовижівського краю, що вони відчували того дня, а також про їхні думки через два роки повномасштабного вторгнення – у матеріалі Район.Стара Вижівка.
Юлія Цалай, жителька селища Стара Вижівка
«Новина про початок війни застала мене вдома, у моєму ліжку. Мій чоловік сказав: «Юль, почалось». Ця звістка ошелешила, я зрозуміла, що саме «почалось». Війна…» − розповідає старовижівчанка Юлія Цалай.
Читайте також: Перші дні повномасштабної війни на Старовижівщині: як це було.
Волонтерка каже, що повномасштабне вторгнення стало для неї шоком. У той перший день вона зрозуміла, що потрібно щось робити. Дізнавшись, що в Старій Вижівці на в'їздах почали будувати блокпости, Юлія з однодумицями найперше, що зробили, – зварили їсти та відвезли їжу хлопцям.
А потім почали ліпити вареники та плести маскувальні сітки, з настанням холодів стали робити окопні свічки. Збирали гроші на різне: парафін, спанбонд, основи для маскувальних сіток, ліки, харчі, зарядні станції.... І ще багато всього…
Читайте також: «Разом можемо потужно підтримати армію»: історія волонтерки зі Старої Вижівки.
«У перші дні великої війни, ми, українці, були одним цілим. Завдяки нашій згуртованості ми зуміли стримати ту орду, яка сунула на нашу землю. Я б дуже хотіла, щоб ми змогли це зберегти, перемогли й далі продовжили втілювали це в мирному житті. Найбільше прагну, щоб наша рідненька Україна вистояла, відродилась і розквітла усім нам на радість і втіху», − каже Юлія.
Іван Зеленко, настоятель храму Святителя Василія Великого ПЦУ у Старій Вижівці
Перший день повномасштабного вторгнення застав Івана Зеленка на Ківерцівщині: там священник споруджував купол для одного з місцевих храмів. Серед ночі йому подзвонив знайомий священник, капелан, який повідомив, що почалася війна.
«Усі були в шоці. Зранку 24 лютого почули вибухи. Ворог завдав удару по Луцькому аеродрому у перший день війни. Ми не знали, де гримало. Уже згодом із соцмереж дізналися, що сталося», − розповів Іван Зеленко.
Отець Іван волонтерить ще від початку Майдану та АТО/ООС. Активно допомагає бійцям під час повномасштабного вторгнення. Він неодноразово возив допомогу на передову. Під час таких візитів священник підтримує наших захисників патріотичними піснями, які піднімають дух воїнам.
Читайте також: Старовижівський священник з побратимами заспівали патріотичну пісню.
«Маємо молитися та робити все можливе, щоб допомогти нашому воїнству. Крім молитви, важливі спільна праця, єдність та одностайність, аби ця війна якнайшвидше закінчилася. Будемо звертатися до Бога і допомагати самі, бо ми є руки Божі тут на землі», − каже Іван Зеленко.
Михайло Шлапай, депутат Ковельської районної ради
«Я не міг повірити в те, що почалася війна. Але, на жаль, це сталося», − каже Михайло Шлапай.
Чоловік, який допомагає армії з 2014 року, у перші дні великої війни долучився до облаштування блокпостів на території краю, які споруджували, зважаючи на загрози зі сторони Білорусі, а також до збору продуктів для захисників.
Михайло Шлапай каже, що ці ініціативи підтримали дуже багато людей. Випікали хліб, ліпили вареники та пироги, займалися збором овочів, квашенням капусти, купували бронежилети, тепловізори, автомобілі, обслуговували техніку, розпилювали ліс для потреб Збройних сил України, збирали гуманітарну допомогу і надавали транспорт для її доставки волонтерам, котрі возили допомогу на передову та звільнені території.
«Робили тоді все, що тільки могли. Прикро, коли зараз спостерігаєш, як згасають волонтерські ініціативи у людей з часом та бажання допомагати іншим», − зазначає Михайло Шлапай.
Читайте також: Депутата зі Старовижівщини нагородили за допомогу військовим.
Мирослав Гочачко, староста сіл Соколище, Шкроби, Мильці, Підсинівка
«Зранку 24 лютого 2022 року усі телефонували, що почалася війна. На роботі вранці у нас були збори. Далі я поїхав у Соколище у свій старостинських округ. Облаштовували оборонні споруди. У Сереховичівській громаді провели загальний тренінг по домедичній допомозі. У перші дні, тижні я постійно був на блокпостах, об’їжджав їх кожного дня», − розповів Мирослав Гочачко.
Чоловік відправив на передову понад 30 авто. Миослав Гочачко волонтерить з квітня 2022 року. Перша поїздка була у звільнену Бучу.
Читайте також: Відправили військовим понад 30 авто: волонтер зі Старовижівщини розповів про поїздки на передову.
«Очікування зараз одне – коли влада дійсно почне працювати для військових. Постійно спілкуючись з нашими захисниками, знаючи про їхні потреби, особисто у мене склалося саме таке розуміння нинішньої ситуації. До прикладу, сільська рада просто не має права перерахувати кошти на бійця. Або ж викликає щонайменше подив, чому з якоїсь дрібниці закрили благодійний фонд, котрий реально надавав допомогу нашим військовим та з яким я співпрацював», − говорить Мирослав Гочачко.
Володимир Улян, настоятель храму Благовіщення Пресвятої Богородиці УГКЦ у Старій Вижівці
«Для мене неминучість повномасштабної війни була очевидною. Проте напад 24 лютого 2022 року був несподіваним і підлим з боку окупанта, оскільки відбувся вночі. Війна застала мене вдома. Очевидно, що перша реакція на війну була чисто людською: ненависть і зло до ворогів. Опанувати сплеск негативних емоцій допомогли відчуття близькості Бога в моєму житті та попередньо здобуті знання під час тренінгів з кризової психології», − розповів Володимир Улян.
У перші дні війни священник долучався до волонтерських ініціатив, які вже були розпочаті у Старій Вижівці. Згодом у співпраці з благодійним фондом «Карітас Волинь» роздавав впродовж року продуктово-гігієнічні набори у Старій Вижівці та Любомлі. На початку цю допомогу отримували понад 200 сімей. Також з активними жителями селища готували противірусні суміші та енергетичні цукерки.
«Великим нашим досягненням є передача автомобіля швидкої допомоги для Старовижівської лікарні. Владика Йосафат (екзарх Луцький) благословив нашу ідею, і ми разом з нашим священиком УГКЦ о. Юрієм, котрий служить в Італії, передали автомобіль швидкої допомоги для потреб громади», − розповів Володимир Улян.
Священник каже, що в часи війни його особливо дивує соціальна несправедливість, конкуренція, відсутність здорової комунікації в міжконфесійному просторі. За спостереженнями Володимира Уляна, зростає рівень національної депресії.
Олена Онищук, жителька села Грабове
«24 лютого 2022 року. Ранок. Чомусь прокинулась раніше звичного. До будильника − ще пів години. Заглянула в інтернет − жах... Не вірю. Такого не може бути! Дзвінок від мами: «Доцю, не веди дітей в садочок. Почалась війна», − так згадує перший день повномасштабного вторгнення Олена Онищук з Грабового.
Грабівчанка розповідає, що з часом, коли емоції минули, прийшла стадія прийняття: з'явились інші думки і бажання («Треба щось робити!»).
«Подумала, як можна допомогти військовим, які нас оберігають. У стрічці новин випадково натрапила на сюжет, як виготовляють окопні свічки. Перші свічки грабівчани спробували робити в себе вдома. Далі нас попросили виготовити більшу кількість. Вирішили організувати наш перший збір на парафін. За короткий проміжок часу ми його з успіхом закрили. І розпочали свою роботу», − говорить Олена Онищук.
У приміщення клубу села Грабове ввечері приходили небайдужі односельчани, які власноруч робили свічки, котрі дарують військовим, як зазначає Олена, не тільки світло, обігрів а ще й краплинку тепла наших сердець.
На сьогодні у грабівських волонтерів на рахунку понад 1400 кілограмів розлитих воску і парафіну та майже 5 тисяч виготовлених свічок, які вже не першу зиму зігрівають наших воїнів.
Цьогоріч за запитом самих військових вони розпочали виготовлення саморобних мазей. Також роблять медово-лимонно-імбирну суміш для захисників. Постійно виготовляють розпалювачі з картону, ватних дисків, бавовняної основи. Пакують готові набори, в складі яких − окопна свічка, розпалювачі, сірники, кава-чай в стіках, цукор, енергетичний батончик, цукерка, баночка мазі.
«З часом до нашої справи долучається все більше людей, з’являються нові ідеї. Коли ти допомагаєш хоч чимось, то тоді морально легше проживати ці складні часи. Долучайтеся! За можливості допомагайте. Бачите збір − задонатьте пару гривень. Бачите, що шукають людей для допомоги в виготовленні свічок/плетінні сіток − відгукуйтеся. Це наша земля! Це наша Україна! Це буде наша спільна Перемога», − говорить волонтерка.
