«Найбільша радість − бачити своїх дітей щасливими», − мати-героїня з Теклі

25 Серпня 2021, 10:00
Євгенія Шилюк 1926
Євгенія Шилюк

У долі Євгенії Шилюк із Теклі було всього доволі: і радісного, і сумного.

І надто гіркого та печального, якого вистачило б не на одне життя. Та, видно, правду люди кажуть: що написано на роду – того не об’їдеш і на льоду.

Народилася 20 вересня 1941 року в селі Видричі Ратнівського району, у багатодітній родині, де, крім своїх, виховувались ще й діти покійної маминої сестри – усього шестеро. На одні жіночі руки…

Не надто привітною через нестатки була і її юність. Роботи в господарстві вистачало, а ввечері сідала за ткацький станок. Тоді це було поширеним рукоділлям, а домоткане полотно – чи не головним у приданому.

Читайте також: Квіткова пристрасть старовижівчанки Тетяни Тканової. 

Якось, будучи на колгоспному дворі, зустрілася поглядом зі ставним хлопцем Іваном, котрий працював у меліорації (у той час у селі проводились осушувальні роботи). Ті добрі очі так запали в душу й зігріли дівоче серденько, що знаходила найменшу причину, аби його побачити.

Невдовзі їхні випадкові зустрічі стали невипадковими й завершилися одруженням. Щоправда, весілля не змогли справити, бо за тиждень до визначеної дати у Євгенії померла мати. Усього 49 років їй було…

Не солодко було молодій жінці у свекрухи. Особливо, коли її донька до заміжжя ще з ними жила. Але діватися нікуди, мусила терпіти всі незгоди. І понад усе мріяла мати свій просторий будинок, де б тільки їхня сім’я. За будь-яку роботу бралася. Працювала на керамічному заводі, дояркою в колгоспі, разом із чоловіком їздили на заробітки до Росії, у Тамбов і, врешті-решт, стягнулися на хату.

Скільки-то було радості, як облаштовували власну оселю! У любові та злагоді один за одним народилося п’ятеро діток: три доньки й два сини. Батьки тішилися, бо всі гарні, слухняні, вчилися добре. Нині  Катерина працює вихователькою у дитсадку в Ратному, Людмила досконало опанувала фах кухаря, Валентина – бухгалтерка. Живуть добре, батька з матір’ю навідують часто.

А от сини… Їхні долі – це нескінченний батьківський біль та смуток. Такі красені – Сергій та Володимир – обидва трагічно загинули в молодому віці. Сергій загинув під колесами автомобіля у Києві, а Володя – отримав повістку в армію і поїхав у Стару Вижівку, аби розрахуватися на роботі. Й дотепер рідні не знають, як сталося, що він потрапив під поїзд.

Тепер-от Євгенія Шилюк часто відвідує своїх синочків на кладовищі – ген від самісіньких воріт до їхніх могил витоптана зрошена материнськими слізьми стежина… Щоразу й за батька з ними поговорить, адже він практично втратив зір.

Зате в хаті вона не сама. Годинами говорить зі своїм Іваном, радиться, як у юності. Діляться сільськими новинами, болями, переживаннями – і від того якось легше стає на душі. І так от уже 60 літ – поруч і в горі, і в радості.

А ще оживають їхні серця, коли приїжджають діти, дев’ятеро внуків, троє правнуків. Це найбільша радість на схилі літ – бачити у здоров’ї та щасті своїх близьких, які люблять бувати «вдома», де безмір батьківського тепла і любові. Де у дворі квітно, а на городі та в саду – щедро. Протягом усього життя Євгенія Шилюк залюбки дбає про все це багатство.

Декілька місяців тому багатодітній жінці-трудівниці присвоїли почесне звання «Мати-героїня». Заслужену нагороду вона приймала зі сльозами на очах. Мабуть, ще не раз, тримаючи таку цінну коробочку з нагрудним знаком, знову і знову вона переживатиме найпам’ятніші життєві моменти, які у неї пов’язані з найдорожчим скарбом − синами та доньками.

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «РАЙОН.СТАРА ВИЖІВКА» заборонене. 

Коментар
22/09/2021 Середа
22.09.2021
21.09.2021
20.09.2021