Як вступити до словацького вишу: досвід старовижівчанки Іванни Шворак

Уже зараз нинішні одинадцятикласники дедалі частіше починають задумуватись про те, який шлях обрати у житті і де продовжити навчання. Цей непростий вибір минулого року стояв і перед випускницею школи-гімназії Старої Вижівки Іванною Шворак.

Дівчині більше подобалися гуманітарні предмети, вона займалась в Малій академії наук, двічі була призеркою обласного конкурсу-захисту наукових досліджень. Іванна мріяла здобувати вищу освіту закордоном, хоча майже і не сподівалась, що це стане реальністю. Як сама зізнається, на зовнішньому незалежному оцінюванні набрала небагато балів: очевидно, далось взнаки те, що готувалась до нього в умовах карантину і дистанційного навчання та трохи недопрацювала. На державну форму навчання не пройшла в жоден із вишів, куди подавала документи, там запропонували лише на платну.

«Уже десь наприкінці липня від подруги своєї сестри почула, що, здобувши у Луцьку диплом бакалавра, вона планує на магістра навчатись у Словаччині. Дівчина розповіла про фірму, яка допомагає їй у цьому, готує необхідні документи, проводить он-лайн заняття з вивчення словацької мови. Знаходиться вона у Києві, а взагалі подібних на сьогодні в Україні вже є чимало. Я звернулась до неї майже в останній момент і її працівники взялись за роботу», − каже Іванна Шворак.

«Звичайно, їхні послуги платні. Але самостійно я навряд чи змогла б справитись із підготовкою документів, пройти через усі бюрократичні перепони на цьому шляху. Тим більше в умовах карантину. Навіть якби добре знала усю цю процедуру і куди звертатись. Та й на поїздки витратила б навряд чи менше. А так вийшло, що подала документи за чотири дні до закінчення терміну і мене навіть без вступних іспитів зарахували на державну форму навчання на філософський факультет університету у місті Пряшів, де зараз освоюю словацько-німецьку філологію», − додає дівчина.

До цього старовижівчанка не знала ні однієї, ні іншої мови, послухала лише кілька он-лайн занять. Але попри це, відважилась на такий крок і обрала зазначену спеціальність. Поїхала на навчання в середині вересня. Місто Пряшів, де розташований університет, знаходиться за близько 800 кілометрів від Старої Вижівки. Загалом тут здобуває освіту понад дванадцять з половиною тисяч студентів. Це третій за кількістю виш країни. У ньому є різні факультети, у тому числі і медичний.

«Як розповіли мені мої нові старші знайомі, там немає корупції, усі екзамени здають власними силами. Мовний бар’єр досить швидко можна подолати, коли потрапляєш у середовище, де усі словаки. Хоча в університеті навчається і чимало українців, є громадяни й з інших країн Східної Європи. Студенти можуть з часом без проблем змінити спеціальність і навіть навчальний заклад, поїхати за програмою обміну у якусь іншу країну», − зазначає Іванна.

У Пряшівському університеті приїжджим здобувачам освіти надають гуртожитки. За словами Іванни, вартість проживання у трьохмісній кімнаті у перерахунку на наші гроші становить близько 1200 гривень. Це більше, ніж в середньому в Україні, але й умови проживання там значно кращі, ніж ті, в яких живуть студенти у нас. Натомість продукти там коштують навіть менше, як в Україні. Тож із словацьким рівнем доходів витрати на харчування незначні.

Від гуртожитку до університету – пів години пішки. Можна добиратись маршрутними автобусами. Залізничний транспорт у Словаччині для студентів взагалі безкоштовний. Достатньо пред’явити відповідне посвідчення – і можна їхати у будь-який куточок країни. Трохи освоївшись із навчанням в університеті, наша землячка, крім Пряшева, таким чином вже побувала у кількох інших містах. Каже, що відчувала себе там навіть безпечніше, ніж під час поїздок по Україні.

«Свою роль, звичайно, відіграє карантин. Люди там суворо дотримуються встановлених правил, одягають маски не через те, що цього вимагають правоохоронці, а насамперед тому, що проявляють високий рівень свідомості та культури поведінки, дбають про своє і чуже здоров’я. За той період, що я перебувала у Словаччині, там уже двічі оголошували загальнодержавне тестування на захворювання коронавірусом. Уся країна проходила його за два-три дні. При цьому не було якогось невдоволення, а тим більше спроб заховатись. Працювали по кілька медичних пунктів, усе відбувалось організовано, громадяни з розумінням йшли і здавали тести. Таким чином вдавалось відслідкувати ситуацію, бачити загальну картину із поширенням хвороби, вжити заходів для недопущення її поширення», − продовжує Іванна Шворак.

Оскільки у Словаччині навчання студентів також було переведене на дистанційну форму, то Іванна скористалась можливістю приїхати додому. Як і в кожного студента, попереду у неї чекає ще багато різних випробувань, але найважче із них вона уже пройшла – відважилась і зробила відповідальний крок. Якщо прагнеш здобути знання, стати хорошим спеціалістом, то будь-яке навчання буде нелегким. Долати труднощі Іванні допомагає те, що вона надзвичайно привітна, комунікабельна та життєрадісна. Цими рисами завжди вирізнялась у школі. А тепер своїм друзям, які ще навчаються у ній, може розповісти, що якщо не боятись, демонструвати наполегливість і цілеспрямованість, то продовжити навчання закордоном буде під силу і їм.

Юрій КОВАЛЬ