«Я бачу університет, в якому виконані усі пункти моєї програми», – Анатолій Цьось

27 листопада Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки обрав нового ректора. Після 14 років правління Ігоря Коцана, головним у виші став перший проректор Анатолій Цьось. 

Професор та доктор наук здобув переконливу перемогу на виборах й тепер готується впроваджувати свою передвиборчу програму. Зробити доведеться чимало: від модернізації аудиторій та гуртожитків до будівництва студентського містечка, пише Конкурент. 

– Ігор Коцан привітав вас із перемогою на виборах?

– (посміхається) Ви перші про це питаєте. Ні, він не телефонував і не вітав.

Читайте також: Анатолій Цьось став новим ректором СНУ

– Ви плануєте з ним поспілкуватися, можливо, подякувати за роки роботи на чолі університету?

– Я абсолютно відкритий до всіх: і до журналістів, і до працівників університету, враховуючи Ігоря Ярославовича.

– Як ви сприймаєте його слова про результати першого туру та зняття з другого?

– Я не можу коментувати його дії. Стосовно посту у «Фейсбуці», де він пише, що знімає кандидатуру у зв’язку з фальсифікаціями та впливу зі сторону, то я нічого з цього не бачив. Наскільки мені відомо, у жодного спостерігача не було претензій до роботи виборчої комісії, а за безпекою та порядком під час голосування слідкували правоохоронці.

Читайте також: «Ніякого чорного піару від мене не буде», – Анатолій Цьось

– Коцан, як і ви, з 1989-го працює в університеті, 14 років – на посаді ректора. Яким ви бачите його майбутнє у житті СНУ?

– (посміхається) Своє майбутнє Ігор Ярославович обере сам. Від цього рішення і залежатиме його місце та тривалість роботи.

– Ви плануєте повернути університету стару назву. Перше питання: навіщо? Друге: коли та як ви це робитимете?

– Поки, це моя думка, але я знаю, що її підтримує значна кількість викладачів. Чому? Перша причина: назви найкращих університетів у світі походять від назв міст та територій, де вони розміщені.

Друга: коли університет здійснює наукову роботу, він автоматично робить промоцію своєму регіону. Тому це вигідно з різних сторін. Крім того, я патріот Волині і, на мою думку, це буде правильно. Тим більше, що ім’я Лесі Українки пов’язано з Волинню, а не зі Східною Європою.

– Яку ви займали позицію, коли заклад перейменовували у СНУ?

– Я тоді підтримував. Чому? Бо коли готувався відповідний указ, там було дві частини. Перша: перейменувати. Друга – збудувати європейське студентське містечко. На жаль, змінили лише назву.

– Назвіть, будь ласка, сильні та слабкі сторони університету.

– Найсильніша сторона – це професорсько-викладацький склад. У нас працюють кваліфіковані викладачі, більшість із них кандидати, доктори наук, професори, які успішно займаються науковою діяльністю. Також, у нас є дуже хороші лабораторії з потужним обладнанням. Окрім цього, ми маємо музей Лесі Українки і достатньо фахівців, які володіють потенціалом для вивчення творчої спадщини поетеси. До плюсів також віднесу нашу міжнародну роботу, оскільки в цьому напрямі ми маємо чимало позитивних прикладів: від стажувань за кордоном до подвійних дипломів.

Слабка сторона – це створення умов та стимулів для роботи викладачів і студентів. Умови: модернізація гуртожитків, в 2 і 3 гуртожитках повинні бути нормальні душові, а не в підвалах, обладнання аудиторій і так далі. Стимули: всі позитивні види роботи викладача повинні оцінюватися в балах. В кінці року, в залежності від якості діяльності, працівники отримуватимуть премії.

– Чи є кошти на покращення матеріально-технічного стану університету?

– Коштів завжди не вистачає. Їх потрібно заробляти і раціонально використовувати. Університет має гроші, тому необхідно розробити програму модернізації і ремонту приміщень, які найбільше цього потребують.

Заробляти ж можна не лише за рахунок платного навчання, але й завдяки діяльності лабораторій. Вони можуть не лише виконувати науково-освітню функцію, але й надавати послуги населенню, отримуючи за це оплату.

– Багато говорили і говорять про будівництво студентського містечка. Проте, говорити не так вже й складно, а ось реалізувати...Скажіть, які у вас напрацювання та плани в цьому напрямі?

– Це дуже складне питання. Я думаю, що в наших умовах нереально відразу збудувати студентське містечко, оскільки ніхто не виділить таких коштів. Я вважаю, що це можна реалізувати за рахунок інвесторів та поступово. Почати потрібно або зі студентського гуртожитка, або з будинку для викладачів. Точно, не робити все та відразу.

– У своїй програмі ви зазначили на необхідності відкриття нових спеціальностей. На які очікувати першочергово?

– Зміна спеціальності – це об’єктивна та необхідна реальність. На мою думку, фундаментальні спеціальності (фізика, математика) потрібно потрохи переорієнтувати у більш практичні та прикладі.

Щодо іншого, то в нас вже є ліцензія на спеціальність «Медицина». Звичайно, вона – дорога. Але стоїть завдання створити умови, щоб з наступного навчального року готувати студентів-медиків.

Також, можна говорити про створення військової кафедри. Мова йде про підготовку гуманітарних спеціальностей: військових психологів, журналістів, капеланів.

– Близько двох років тому про такі ж ідеї говорив ректор ЛНТУ Петро Савчук, вони, ви знаєте, вже мають військову кафедру. Будете створювати «політеху» конкуренцію?

– Будь-яка конкуренція – це дуже добре. Але, якщо вона розумна. Я – прихильник спеціалізації університетів. Якщо в нас класичний, то й спеціальності відповідні. Мені здається, що недоречно відкривати в технічному виші багато гуманітарних спеціальностей, як це робить ЛНТУ.

Щодо військової кафедри,  то ми хочемо навчати в гуманітарному напрямі, натомість ЛНТУ проводить військову підготовку з технічних спеціальностей. Вони це вміють робити і мають відповідні кадри.

– Якою ви бачите співпрацю між двома університетами?

– (посміхається) Мрію, що в нас буде хороша співпраця, спільні проєкти, конференції, публікації тощо. Проте, нам не потрібно робити помилок, відкриваючи спеціальності, які вже існують в сусідньому університеті. Ви не уявляєте, яка з цим може у майбутному може виникнути проблема. В нас вже більше 50% спеціальностей однакові.

Тоді скажіть, будь ласка, що заважає об’єднати ЛНТУ та СНУ? З точки зору риторики Міністерства освіти і науки України, нема жодних проблем, щоб об’єднати два виші, оскільки спеціальності фактично ідентичні.

– А ви хочете об’єднати університети?

– Ні-ні-ні. Я вважаю, що не треба та говорю про небезпеку. Я прихильник широкого розвитку вищої освіти. Чим більше людей з вищою освітою, тим краще. Оскільки такі люди пройшли хорошу школу комунікації і знань, вони завжди краще себе реалізують. Також, завдяки тому, що в місті два заклади, існує конкуренція, яка є стимулом для розвитку.

Окрім цього, чимало досвідчених професорів кажуть, що важлива «міграція» викладачів і студентів. Коли людина працює на одному місці, вона за нього тримається, навіть, якщо необхідно принизити себе. Натомість, маючи вибір, фахівець почуватиметься вільно.

– Чи будете ви змінювати склад та голову Наглядової ради СНУ, яку зараз очолює екснардеп Сергій Мартиняк?

– Я знаю, що рада не працює упродовж тривалого часу. Звичайно, що після офіційного затвердження, я звертатимуся до колективу університету з пропозицією оновити склад наглядової ради. Щоб разом із нею формувати стратегічний план розвитку закладу.

– Наостанок, декілька швидких запитань. Яку музику ви любите?

– (посміхається) Класичну і сучасну.

– Яке кіно ви дивитеся?

– Як не дивно, я полюбляю історичне кіно!

– Ваш улюблений вид спорту?

– Гандбол, яким я займався. Зараз перейшов на більш легкі види: скандинавську ходьбу та каякінг.

– Ваша улюблена спортивна команда?

– (сміється) Київське «Динамо»!

– Ви вживаєте алкоголь?

– Так, але дуже мало та рідко.

– Чому надаєте перевагу?

– Моя мама живе в Любохинах, там росте журавлина. Люблю з цієї рослини робити різні настоянки.

– Ваша улюблена їжа?

– Я – м’ясний чоловік. Печена качка, індик. Також, риба. Напевно, що все-таки фарширована щука – це моя улюблена їжа (сміється).

– Маєте домашніх тварин?

– Так-так. Ми живемо в будинку і маємо собаку: золотистий ретривер. Ох! Такий хороший! Люблю з ним гуляти (посміхається). Також, у нас є кицька, яка не лише виконує функцію домашньої улюблениці, але й працює за призначенням: полює на мишей.

Переглядав ваші соцмережі, бачив, що любите рибалити. Які ваші найбільші трофеї?

– Зимою зловив щуку на 7 кілограмів. А найбільший трофей – 26-ти кілограмовий сом з однієї із волинських річок.

Читайте також: 26 кілограмів: уродженець Любохин похизувався рибним уловом

– Що робили з такою великою рибою?

– Він дуже смачний, тому разом з друзями та родиною, швидко його спожили.

– Насамкінець: яким ви бачите університет через 5 років?

– Я бачу університет, в якому виконані усі пункти моєї програми. Знову згадую маму. Вона дзвонила і казала, що прочитала мої плани у газеті.Мама зазначила, що дуже багато роботи переді мною. Так, дійсно. Але, якщо ми виконаємо хоча б 90% із задуманого, то будемо якісним університетом. Наша мета – це якісна освіта та наука у сучасному університеті.

Руслан ПИЛИПЧУК