«Весільні дзвони змінилися на поминальні», − Володимир Стецюк розповів про яревищенську трагедію

09 Червня 2021, 10:00
Володимир Стецюк 1019
Володимир Стецюк

Чоловік розповів про трагедію 12 лютого 1944 року, яку яревищенці вже десятки років зберігають у своїй пам’яті, як «розстріляне весілля».

Володимиру Стецюку було всього півтора роки, коли його неньку на тому ж таки весіллі наздогнала смертельна куля.

Він так і не пізнав нічим не замінимої материнської любові. Образ найдорожчої людини вкарбувався у пам’ять лише із затертої пожовклої світлини, і чоловік береже його у своїм серці протягом усього життя.

«Багато неправди писали про ту трагедію. Начебто німці раптом так жорстоко розправилися з мирними жителями. Насправді ж, то справа злочинців-перевертнів – поліцаїв. Можна сказати, місцевих, земляків, які вірою і правдою служили нацистським окупантам за різні винагороди. І вбивали, якщо на те була воля господарів. А тоді, на весіллі, наробили лиха ні за що», − переповідає сотні разів почуту в дитинстві історію Володимир Стецюк.

Перш за все від батька, який саме у той трагічний момент відлучився, пішов… напувати корову. А коли повернувся, посеред закривавлених трупів відшукав і свою дружину.

«Річ у тім, що на гулянку випадково потрапив червоноармієць. Йому б узяти торбу з наїдками − та й назад до лісу. Так ні... Розсівся за столом, став чаркувати. Молоді хлопчаки, побачивши, що він захмелів, поцупили в нього автомат і давай його випробовувати по різних мішенях. Постріли почули поліцаї Заболоттівської районної окупаційної управи, які на декількох підводах поспішили до місця події – до хутора Заполона із Заболоття рукою подати», − продовжує чоловік.

 «І, може б, усе обійшлося, якби п’яний вояк, зобачивши ворогів, не став без толку стріляти в їхній бік. Ті відкрили вогонь у відповідь, не розбираючись. І, коли заскочили в хату, теж… Певно, думали, що й там ще є «червоні». Стріляли практично впритул і наповал. Перші загинули молоді. Врятувалися лише деякі з тих, хто був у той час надворі, прикриваючись густим чорним димом від запаленої хати. Так весільні дзвони змінилися на поминальні. 25 душ загубили виродки. І моєї матінки, світла їй пам’ять, також», − від сумних споминів у чоловіка навернулись сльози.

 Володі виповнилось чотири роки, як помер батько. Відтоді ним опікувалася сестра Текля, якій довелося замінити батьків шістьом меншим дітям. Старший брат Стратон воював на фронті, звідки й не повернувся. По війні прийшла звістка, що він загинув у боях за Угорщину, де й похований у братській могилі. Уже в дорослому віці Володимир Стецюк побував на могилі брата, якого й не пам’ятав, адже був маленьким, як той пішов на війну.

«Багато літ минуло від тих обпалених війною подій, а серце й дотепер крають щемливі спогади. Може, тому, що рано осиротів, натерпівся лиха», − розмірковує сивочолий чоловік, у комірчинах ясної пам’яті котрого найменші дрібниці, найдоскіпливіші деталі.

 Він уперто торував свою життєву стежину, здобув робітничу спеціальність, понад сорок років сумлінно трудився на залізниці. Має хорошу родину, дітей, онуків.

 Каже, що він – останній у Яревищі, хто жив у той трагічний час, коли здригнулася й враз обірвалася від пострілів протяжна пісня «Горіла сосна, палала…» на весіллі, де розстріляли 25 безневинних людей.

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «РАЙОН.СТАРА ВИЖІВКА» заборонене. 

 

Коментар
14/06/2021 Неділя
13.06.2021
12.06.2021
11.06.2021