«За три роки ми навчилися заробляти більше, як за попередні». Стара Вижівка. ЗА ПОРОГОМ ЛІСГОСПУ
-
-
>
-
>
-
>
4543
Директор Старовижівського лісгоспу Віталій Ксенюк справно крутить кермо і везе нас у дубечненські ліси.
На добре дірявій старовижівській дорозі підстрибує час від часу іконка в його автівці.
Щоб зрозуміти, наскільки крутим у цій місцині є лісгосп, який заробляє і фактично єдиний є тут великим платником податків, треба бачити… хоча б дороги.
Нинішніх керівників лісгоспів навряд чи хто вчив бути бізнесменами. Вони виростали у навчальних закладах як лісівники і вчилися на тезах про те, як держава береже ліс. А працюють наповну в той час, коли держава переклала ліс на їхні плечі і поставила задачу: берегти, але й заробляти.
Як? Як лісгоспи «роблять» прибутки?
Розбираємося в деталях і їдемо туди, де мало хто був, щоб побачити, показати і розказати.
«Тут же влітку в селах – порожньо. Всі в Польщі. Їдеш, бувало, – і людей майже не бачиш… А якщо люди бачать, що є робоче місце, що стабільно платять зарплату, то вони за нього чіпляються. Чіпляються і залишаються вдома. Їм добре, і нам це дає більші гроші. Бо більше рук - більше переробляємо. Тому ставка на місцеву переробку однозначно спрацювала. От і все» - так коротко розкладає всю «арифметику» лісового бізнесу в глибинці директор Старовижівського лісгоспу Віталій Ксенюк.
ДОРОГІ ДОРОГИ
Лютий - той час, коли дорогою на Стару Вижівку ти найкраще відчуєш всю депресію місцевої економіки.
Щойно звертаєш з траси на Білорусь - ями під колесами, райцентр з його неперспективними пейзажами, базарами при колії і розміреним, але якимось дуже сумним побутом.
Кажуть, влітку молоді мами зі Старої Вижівки найбільше люблять гуляти з дітьми... на території місцевого лісгоспу, а весільні пари роблять тут фотосесії. Бо там - парк, там доріжки, там водойма з дикими качками. І це одне з небагатьох місць, де так гарно. Але лісгосп особливий навіть не цим. Це єдине наразі стабільне бюджетоутворююче підприємство на теренах ще донедавна Старовижівського р-ну (після реформи району нема, є кілька ОТГ).
Три роки тому тут зробили ставку на переробку деревини. Поставили нову лінію і почали розвивати виробництво, наразі найбільший попит на палети, так звані європіддони. Тому європіддони для Польщі, Німеччини, часто Італії чи навіть Китаю роблять у лісах під селом Дубечне, руками і зусиллями працівників тамтешніього цеху. Майже п’ять десятків робочих місць. І навіть коронавірусний 2020-й тут завершують з прибутками.
Це не міф. Це цифри.
У 2020-му підприємство отримало 63 млн 379 тис. грн чистого доходу від реалізації продукції, яку тут видають на-гора. Реалізація від переробки таким чином за рік дала лісгоспу 31 млн 951 тис. грн. Від кругляку - 30 млн 858 тис. грн.
На воротах лісгоспу - кований тетерук.
Кажуть, то символ Старовижівщини, бо зображений рідкісний птах навіть на гербі, а водиться в місцевих лісах. Колись цей птах був об’єктом так званого промислового мисливства, нині – рідкісний, занесений до Червоної книги України, полювати на нього заборонено. Однак Старовижівщина – то сторона, де його ще можна бачити.
Ми поговоримо про мисливство згодом, бо, виявляється, це місцева фішка.
Історія:
Старовижівський лісгосп - майже одноліток Незалежності, бо створений у 1992-му. То був кризовий час для економіки і глобальних змін в державі. Тоді для цього «перекроїли» території Ковельського, Ратнівського та Старовижівського міжгосподарського лісгоспів. Під адмінприміщення установі віддали корпус Старовижівського лісництва, з часом його добудувавши. Нині лісгосп має майже 40 тисяч гектарів території і один із найбільших на Волині.
АУКЦІОНИ, ЦІНИ, ДОГОВОРИ
...Це звичний робочий день. У стінах головного офісу ДП «Старовижівське лісове господарство» тихо. Бо скоро 12-та, пояснюють мені, це час, коли робочий ажіотаж мігрує в ліси чи на дороги.
У цих кабінетах гамірно о 8-й.
- Приходиш на 8-му. Планування. Планерка… Поговорили, все розібрали… Левову частину, звичайно, займає якраз ті поточні справи, які дають можливість стабільно забезпечувати прибутки. Це аукціони, ціни, договори, - розказує Віталій Ксенюк.
Лісова галузь – з тих, де найменше на керівних посадах людей зі сторонніх сфер. Чомусь. Тут люблять тих, хто зазвичай пройшов усі етапи професійної майстерності – від майстра лісу до керівника лісгоспу.
Віталій Ксенюк ще трохи більше 3-х років тому працював лісничим у «Рожищеагроліс». Приїхав у Вижівку на нову роботу, то була його перша в житті поїздка в цей райцентр Волині. Живе в Ковелі і їздить на роботу до Старої Вижівки щодня.
«У мене перше враження від цих місць було таке приблизно, як у вас: глибинка, багато де «совдепія». І приблизно так каже кожен, хто несподівано вперше потрапляє у Стару Вижівку, а ще якщо у таку пору, як зараз… Але щойно починаєш заглиблюватися в це середовище, то одразу розумієш, що все не зовсім так. Люди тут дуже хороші, доброзичливі і, що добре для виробництва, - працьовиті, сумлінні. Проходить час – і ти починаєш розуміти, що в цьому поліському куточку, в його розміреності та відокремленості є свої переваги. Ми прийшли, поставили цілі і не просто рухаємося, ми рухаємося швидким темпом. Якщо торік для переробки мали потребу в кадрах і зверталися до центру зайнятості, то цьогоріч - уже ні.
Налагодити місцеву переробку – то, як тепер очевидно, була правильна стратегія розвитку, запропонована керівництвом, зокрема начальником управління Олександром Кватирком. Ми тоді це робили, бо треба було вибиратися зі скрутної ситуації. А тепер це дає результат» - переконує Віталій Ксенюк.
У лісгоспі кажуть: ефективність роботи лісгоспу оцінюють за економічними показниками.
Що стоїть за словом «показники»?
«Охорона лісу, захист, примноження і відновлення, ну й переробка сировини. Саме переробка дає Старовижівському лісгоспу основний дохід і стабільність. Ми є експортерами. Щомісяця є робота, укладені договори, є збут. Цю стабільність люди цінують найбільше», – перераховує директор.
Розповідаючи про прибутковість, тут обов’язково підкреслюють, що їхнє ДП (а лісгосп – це ДЕРЖпідприємство) на абсолютному самофінансуванні. Бо хоча й існують на папері певні державні програми, за якими лісгоспи ще можуть отримувати кошти з казни, на практиці вони не діють.
Тим часом: якщо у 2019-му до різних бюджетів тут загалом сплатили 15 млн 282 тис. грн, то у 2020-му - 24 млн 576 тис. грн.
«Раніше було більше державного фінансування. Можливо, десь менше треба було думати про економіку, більше планували за тебе. Зараз директор лісгоспу - це менеджер, він повинен правильно спрямувати кошти, правильно продати, правильно вкласти. Лісгоспам складно, бо мають велике податкове навантаження. При тому що від держави маємо нуль», - констатують тут.
Середня зарплата по лісгоспу (а це той показник, який нарощують і планують ще вище підняти планку якраз за рахунок виробництва і встановлення сучасного обладнання) з 9 тис. 700 грн у 2019-му, 10 тисяч 900 грн у 2020-му, у 2021-му вже 12 тисяч (поки рік не завершився, 12 - то ціль, але тут запевняють вона досяжна). Забезпечують роботою 150 людей. Це - переважно мешканці поліських сіл.
«ФІШКИ»
Згодом ми вийдемо за межі офісу - і Віталій Ксенюк, показуючи, як лісівники розводять у спеціальному вольєрі диких качок, розвивають мисливство.
Розвивають, каже, щоб заробляти, бо це задоволення не з дешевих і «багато людей готові платити чималі гроші», щоб мати змогу приїхати сюди, так далеко, на полювання.
«Це «фішка» нашого лісгоспу. Розвинули потужну інфраструктуру з розведення дикого кабана, розводимо дику качку. Облаштовуємо місця для полювання, вишки, є будинки для мисливців. Це потенціал. Це гроші в бюджет. І я вважаю абсолютно правильним, що про умови для полювання, про інфраструктуру мають дбати лісівники. Мисливці все одно будуть їхати сюди з усіх усюд, їм за щастя полювати в таких місцях, то чому це не використовувати з толком для громади, яка живе навколо цих лісів та угідь?» - відверто каже Віталій.
Частина такої інфраструктури - це мисливська база на озері Пісочне. Із занедбаної території, що поросла кущами та очеретом, вигребли весь бруд, оновили будинок, облаштували площі навколо.
Увесь сезон полювання цей будинок «в роботі».
Одна з «фішок» Старовижівського лісгоспу в тому, що під його опікою значний відсоток заповідних територій. Це позначається своєю специфікою у роботі лісівників, догляд і охорона цих територій – їх безпосередня задача. А ще – чимале навантаження на бюджет лісгоспу.
«А КУДИ ВИ ЇХ ПЛАТИТЕ?»
Від головного офісу лісгоспу до, наприклад, Дубечненського лісництва – кілометрів 8. Лісництв у лісгоспі - 5. А тому добру частину часу на роботі директор лісгоспу, головний лісничий чи хто інший із керівників мусово проводить у дорозі.
Поки ми в дорозі, говоримо про гроші на… дороги.
«Нас часто запитують прості люди: «А куди ви ті податки платите, що їх не видно?». Вони мають логіку. Ми не є розподільниками цих коштів. Ми просто перераховуємо їх у бюджет. А як їх ділити - справа не наша. Це вже вирішують у громадах. Хоча місцеві податки - це тільки частина сплаченого. Маємо нормальні виробничі взаємини з головами ОТГ. Працюємо без боргів за цими платежами. Все«, - резюмує директор за кермом робочого Renault DUSTER.
...Їдемо на Дубечненський деревообробний цех, якщо точніше «цех розкряжування і переробки деревини» (розкряжування – поперечне розрізання стовбура дерева на частини, крЯжі).
Дубечне - село на Старовижівщині, одне з найбільших. З радянських часів ще діє тут Дубечненський керамічний завод, який зараз переживає не кращі часи. Навколо місця – особливі. Для лісівників, можна сказати, «намолені».
Соснам, в оточенні яких стоять цехи, склади і все інше, – більше сотні років. А переробкою деревини саме в цьому місці займаються з початку 50-х!
«КУБАТУРНІК» БАЧИЛИ?
…На столі у Віталія Ткачука лежить невеличкий жовтий блокнотик. На ньому напис: «КубатурнІк». Це маленька деталь, яку ви не побачите більше ніде.
Бо це деревообробний цех. А Віталій - його начальник.
«КубатурнІк» - то як блокнот з підказками для тих, хто міряє ліс кубами. Як табличка множення на обкладинці шкільного зошита.
Десь у цеху тим часом гуде лінія з переробки деревини. Ріжуть колоди. З низькосортної сосни роблять палети. Три останні роки завдяки придбаному обладнанню цех нарощує прибутки.
Для довідки:
Палета (рallet), піддон, підднище — плоска конструкція з дерева для переміщення різноманітних товарів, може бути знята будь-яким пересувним вантажопідйомним пристроєм. Більшість палет можуть нести вантаж вагою 1000 кг. Використання палет – економічно вигідне, особливо для переміщення товарів залізничним, морським і автомобільним транспортом. Порожній піддон важить 15-21 кг. У Європі вважається стандартним піддон EUR, який має розміри 800х1200х145 мм і використовується для роздрібної торгівлі, його розмір визначений внутрішніми розмірами вантажівок, що постачають товар зі складів роздрібним торговим установам. Найдешевші піддони зроблені з м’якої деревини і часто є неповоротною тарою, що підлягає утилізації разом з іншими пакувальними матеріалами. Ці піддони мають дуже просту конструкцію, яка дозволяє піднімати їх з двох протилежних сторін.
Палети у цьому цеху роблять із низькосортної сосни класу якості С і D. Це якраз та продукція, яка дозволяє реалізовувати деревину, на яку немає попиту в іншому вигляді. Цей кругляк невигідно продавати, тому він прямує на переробку.
«До 65 відсотків усієї заготовленої сосни у лісгоспі переробляють на місці. І тільки тисячу реалізують як кругляк з аукціонів», - пояснює директор держпідприємства безпосередньо у цеху.
Тут ці процеси – наяву. Цех наразі працює наповну. Створені нові додаткові робочі місця для двох десятків людей. Загалом у дві зміни трудиться більше півсотні селян. Окрім Дубечного, на Старовижівщині подібні лінії є на Любомльщині та у Камінь-Каширському лісгоспі. Купували їх за власні зароблені кошти).
У 2018-му купівля обладнання дозволила лісгоспам втриматися на плаву, позаяк то був період, коли різко впав продаж деревини, обставини просто підштовхували галузь налагодити власну переробку. І це дозволило не тільки наростити прибутки навіть у кризовий рік, а й дати певні соціальні гарантії людям у поліському віддаленому регіоні.
Десятиліттями мешканці Старовижівщині пропадають на заробітках в країнах Європи, найчастіше – Польщі. Влітку, розповідає Віталій Ксенюк, села фактично порожні. Поява робочих місць у таких регіонах - це стимул молодим людям мати спокійну і стабільну роботу і лишатися вдома. Такі «вчорашні» заробітчани наразі є й серед тих, хто працює у дубечненському цеху на нижньому складі.
«У свій час побачили, що таким виробництвом активно займаються підприємці, бо є попит на палети. Чому тоді на цьому ж не можуть заробляти самі лісгоспи? Сьогодні ми бачимо, що це було правильне рішення«, - каже Віталій Ксенюк.
Наразі лісівники констатують ріст цін на деревину через зменшення валу лісу. Це вигідно для подібних промислових об’єктів, бо дає змогу нарощувати прибутки, відповідно – збільшувати зарплати. Якщо говорити з працівниками цеху про життя-буття, то можна чути, що вони найчастіше кажуть, що це «робота, за яку треба ТРИМАТИСЯ». Бо ця робота приносить їм гроші. На місці. Не з Польщі.
Люди теж тішаться переробці. По-хазяйськи кажуть, це «з толком», бо в 90-ті ліс з тамтешніх лісів переважно відправляли у світи кругляком.
Дубечне – територія, де можна відчути пульс Старовижівського лісгоспу. І якщо у цеху – лінія, розкряжування, палети, крани, вантажівки, колоди і склади та вся інша проза деревообробки, то поруч є місце, де однозначно – романтика…
...І НАЗАД В 50-ТІ. НЕ ЗА ГРОШІ
...Цей будинок нагадує старий фільм про життя 50-х. Власне, саме у 1953-му його в цих лісах і звели. На диво, дотепер лісівники зберегли його архітектуру.
Шишкосушарня схожа на машину часу. Печі. Барабани. Інтер’єр до деталей – все цікаве і автентичне, точно варте стати екскурсійним об’єктом.
Наразі тут переробляють шишки із 9-ти лісгоспів, сушать – і отримують насіння сосни.
«За рік тут переробляємо 60 тонн шишок і отримуємо орієнтовно 600 кілограмів насіння», – розказує лісничий Дубечненського лісництва Андрій Бегаль, який тут за господаря.
Бізнесу на цьому не зробиш. Але шишкосушарня – виробнича необхідність для лісівників. Її тут бережуть, люблять і доглядають не тільки тому, що без неї не буде насіння для саджанців сосни. А тому, що в зимовий період – то для селян можливість мати роботу.
Палять старі печі, сушать шишки, обезкрилюють насіння і рихтують його у величезні бутлі в коморах – місцеві жінки. Заготівля насіння триває із жовтня до лютого.
Продають насіння у незначних об’ємах.
Коли виходиш із шишкосушарні, думаєш про те, що напевне ж у світі є багато людей, які платили б гроші, аби ці інтер’єри і процеси… бачити.
Текст і фото: Олена ЛІВІЦЬКА
Коментарі