Вітряки, листівки та історія роду: вихідець зі Старовижівщини розповів про незвичні захоплення

Олег Яриніч, який родом із села Седлище, присвятив себе вивченню та популяризації культурної спадщини рідного краю.

Хлопець досліджує власний родовід, має унікальних колекцію поштових листівок, створив проєкт «Вітряки України» – пишуть на сайті Свої. Сайт добрих новин.

Ви родом з Волині, вивчали культурологію в Рівненському державному гуманітарному університеті, а тепер працюєте завідувачем сектору краєзнавства в Сахновщинському районному Будинку культури. Розкажіть як тісно життя вас поєднало з історією, культурним надбанням народу і чому обрали такий шлях?

Родом я з невеликого села Седлище Старовижівського району Волинської області. Мамина гілка по лінії дідуся походить із Запорізького краю – батьківщини Нестора Махна, татова та мамина гілка по лінії бабусі –корінні поліщуки. Думаю, що тяга до історії була мені передбачена вже таким цікавим генетичним поєднанням.

Змалку любив малювати, писати вірші, був творчим хлопцем. Через таке хобі свого часу проходять майже всі, однак із дорослішанням інтерес до нього у мене тільки зростав. Сільська школа дала дуже хороші знання і навики, а вчителі прищепили любов до історії і мистецтва. Все ж більш впевненіші кроки на культурно-мистецькій ниві розпочалися вже за часів студентства у Володимир-Волинському педагогічному коледжі імені А.Ю.Кримського. Тут я збагатився духовно, здобув важливий досвід, знайшов справжніх друзів.

Десь у цей же час посилився інтерес до вивчення власної генеалогії. Безцінним джерелом інформації слугували, насамперед, спогади бабусь та інших родичів по маминій і татовій лініях. Це дозволило зафіксувати свідчення про предків, сформувати родинний архів з унікальними для нашої сімʼї документами, світлинами, сакральними предметами тощо. У 2017 році дослідження під назвою «Доля предків на тлі ХХ століття» здобуло І місце у Міжнародному конкурсі учнівської та студентської молоді «Мій рідний край» у м. Львові. У ньому висвітлено трагічні сторінки мого роду –спогади про Голодомори 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947 рр., втрати часів Другої світової війни, долю жертв сталінських репресій.

Часто чув від бабусі і мами розповіді про родичів, сімейні перекази, легенди. Бабуся Стародуб Ганна Сергіївна прищепила любов до народної пісні. Своєрідними символами-оберегами для нашої родини є українські народні пісні «Попід гаєм зелененьким»… та «Посіяла огірочки», які були улюбленими піснями моїх прабабусі та прадідуся по маминій лінії.

Як вам працюється на Харківщині? Як популяризуєте українську творчість? Чим цікавитеся найбільше?

Що цікаво, з Харківщиною повʼязана одна зі сторінок мого родоводу по татовій лінії. У Харкові в 1916 році народився прадідусь Яриніч Петро Семенович. Скоріш за все його поява на світ у цьому місті була вимушеною у звʼязку з еміграцією населення Волинської та інших губерній на схід–подалі від бойових арен Першої світової війни. Так чи інакше, у польському паспорті, виданому Петрові у 1936 році, місцем народження вказане місто Харків.

Я люблю отакі дрібниці, зачіпки. Вони мотивують заглибитися в тему, шукати нові деталі, досліджувати локальну історію. На Харківщині теж це все мене знайшло, бо кожен населений пункт, кожна родина, вулиця чи навіть будинок–це джерело безцінної історичної і культурної інформації. Відтак, на посаді завідувача сектором краєзнавства Сахновщинського районного Будинку культури вже вдалося зібрати і доповнити напрацювання з проблематики нематеріальної культурної спадщини району, насамперед, традиції випікання обрядового та повсякденного хліба, відомості про локальне млинарство, яке має цікаву історію, однак, на жаль, на сьогодні є втраченим промислом. Плідною є співпраця зі Сахновщинським районним історико-краєзнавчим музеєм. Зокрема, спільно готували презентаційні матеріали для участі в проекті з реформування музеїв Харківської області «Азимут культурного розвитку».

Наведу декілька найбільш яскравих досягнень на посаді завідувача сектором краєзнавства за 2019 р.:

–  учасник Всеукраїнського освітнього семінару «Як домовитися з минулим?» (м. Вінниця);

– учасник Всеукраїнського заходу «Молодіжна політика: партнерство та перспективи розвитку» (м. Вінниця);

– учасник-спікер ІІ книжкової виставки-ярмарку «ПОШУК» (м. Полтава);

– учасник Всеукраїнського Дня млинів (м. Київ); член проектної команди «Видання «Українського млинологічного журналу» у паперовій та електронній версіях і видання листівок «Вітряки України» за авторськими малюнками” (проект підтримано Українським культурним фондом);

– учасник конкурсу памʼяток України «Вікі любить памʼятки 2019»;

– створено серію малюнків про визначні місця Сахновщини та району;

– члени краєзнавчого гуртка–переможці обласного конкурсу дитячого малюнка «Харківщина туристична. Малюють діти» та обласної мистецької туристсько-краєзнавчої акції «Харківщина приваблива: арт-погляд молодих»;

– подано проектні заявки на Всеукраїнський відкритий конкурс програм збереження і розвитку елементів нематеріальної культурної спадщини «Жива традиція», на конкурс інфраструктурних грантів у сфері культури від програми «House of Europe».

Розкажіть про вашу величезну  колекцію поштових листівок. Що приваблює вас у цьому хобі? Яка листівка найдорожча серцю?

Перші листівки почав збирати у 2012 році. Це, в основному, поштівки з України та світу, на яких зображені памʼятки архітектури, національні костюми, народна обрядовість, візитівки населених пунктів, інші сюжети. Наразі маю вже десь близько двох тисяч одиниць– як підписаних, так і придбаних особисто під час подорожей. Останнім часом почав збирати ще й поштові марки. Листівки і марки надсилають друзі, знайомі і навіть незнайомі люди. Крім того сам є автором багатьох листівок на різну тематику, в основному, про Україну.

Таке хобі вже стало частиною мого життя. Воно дарує щирі емоції, справжність, приємні враження і естетичне задоволення. Зберігаю листівки в альбомах та коробках, час від часу їх переглядаю. Найдорожчі серцю– ті, що повʼязані з дорогими мені людьми.

Читайте також: Листи старовижівчанки мандрують світом

«Вітряки України» – розкажіть про цей проєкт. Чим він унікальний?

Все почалося з першого млина, який започаткував спочатку серію малюнків «Вітряки України», а вже потім виріс у справжній проект з однойменною назвою. Це був вітряк початку ХХ ст. у с. Камʼянське Запорізької області, єдиний збережений деревʼяний млин Запоріжжя і один із останніх на півдні України. Мене обурила новина, що він завалився і це трапилося через бюрократичні нюанси та байдужість в тому числі. На малюнку він постав таким, наче щойно його тільки відкрив мірошник.

Взагалі ідея проекту була показати велич і красу українського млинарства, відголоски якого ще ледь відчутні нині в Україні. Саме тому вітряки зображені як «новенькі копійки».  Хоча серед тридцяти відтворених у малюнках вітряних млинів більшість знаходиться у руйнівному стані, частина з них є взагалі втраченою назавжди і лише мізер в задовільному стані. Проект охопив двадцять областей України, за виключенням Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської та Закарпатської областей. Там історично значного поширення набули водяні млини, хоча поодинокі вітряки теж зустрічалися. Маю надію, що в майбутньому водяні млини теж ляжуть в основу нової серії.

«Вітряки України» стали частиною великого проекту під назвою «Видання «Українського млинологічного журналу» у паперовій і електронній версіях та листівок «Вітряки України» за авторськими малюнками” у 2019 році. За запрошенням відомої української редакторки, кандидатки хімічних наук, авторки проекту «Деревʼяні храми України» Олени Крушинської я долучився до проектної команди, до якої увійшли науковці, перекладачі з Києва, Черкас, Ужгорода, Харкова та Харківщини.

Так зʼявилися на світ два набори листівок «Вітряки України» з авторським дизайном та за авторськими малюнками. У кожному комплекті по 15 листівок–зображень вітряних млинів з короткою інформацією про них на українській та англійській мовах. Також двомовною є обгортка до наборів, де коротко подані відомості про традиції українського млинарства.

Читайте також: Вихідець зі Старовижівщини відкрив виставки малюнків у Києві

Презентації листівок та другого випуску Українського млинологічного журналу відбулися у Берліні, Києві, Харкові, Львові, Ужгороді і Черкасах. 17 жовтня 2019 р. у Києві відбувся загальнонаціональний культурологічний захід День млинів, який зібрав багатьох авторів статей до УМЖ, відомих дослідників та зацікавлених темою осіб. В рамках заходу відбулося відкриття моєї другої персональної виставки «Вітряки Олега Яриніча».

Ось так млини зробили мій 2019 рік більш насиченим і цікавим.

Де берете енергію та натхнення для активної громадської та професійної діяльності?

Натхнення черпаю з подорожей, навколишнього світу, людей.

Як ставитеся до модернізації культурного надбання, до пошуку нових арт-форм для його популяризації. Це може спотворювати чи просувати, на вашу думку?

Модернізувати, звісно, потрібно. Зручно, коли у смартфоні ти можеш послухати автентичний спів Рівненщини, проглянути 3D панораму Красносільських вітряків, пройти віртуальну екскурсію Дубенським замком чи за QR кодом почитати цікаву інформацію про музейний експонат. Це доступно, це сучасно. Хоча знову ж таки всьому є своя межа. У погоні за технологічними новинками можна загубити традиційність української культури. На жаль, зараз в Україні діє недостатньо програм з підтримки нематеріальної культурної спадщини, що ставить під загрозу існування багатьох елементів нашої культури.

Побажання читачам.

Започаткуйте створення власного родоводу. Проведіть час з близькими людьми, зафіксуйте сімейні розповіді, оповідки, легенди. Створіть родинний архів. Хто як не ви?