Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Оксана Забужко
Оксана Забужко

Існує ризик несподівано і непомітно втратити державу, – Оксана Забужко

15:40 13.04.2019
768

Оксана Забужко, яка є не тільки письменницею, а й людиною з активною громадянською позицією, висловила думки щодо другого туру виборів Президента України.

У виданні Zbruc опублікували колонку письменниці.

«Всі підстави для дуже високого рівня тривожності в суспільстві, безумовно, є. І так, безумовно, існує ризик отак несподівано і непомітно сьогодні втратити державу, яку з-під нас можуть висмикнути, як килимок з-під ніг, ще до кінця року.

У мене в цій ситуації подвійна оптика. Я як автор, перекладений у двадцяти країнах світу і з професійними там контактами (контакти – це видавці, журналісти, колеги-інтелектуали, письменники і так далі), з минулого понеділка отримую масу інформації із західних джерел, видань, медій – отримую ось цей сигнал тривожності: репутація України зараз просто тріщить. Після Майдану, після 2014 року, після тої відсічі, яку Україна дала російській аґресії, всі оці чотири з гаком роки було круто, подорожуючи по світу, бути українкою. Було почуття гордості за свою країну і було ось це відчуття поваги, з якою на тебе, як на представницю твоєї країни, дивляться як друзі, так і вороги. Зараз є відчуття остраху перед тим, що нація готова вибрати comedian (комік, паяц), який у жодному інтерв’ю жодному із західних видань не спромігся ще відділити себе від свого персонажа. Це почуття: що за нація? що за люди? що за суспільство? що за країна? Вони якійсь несерйозні…

Так, шановні, це – технологія. Поза всяким сумнівом, Україна сьогодні знову в черговий раз стала на передньому краю цієї глобальної війни – добре, називайте її гібридною. На нас ставиться експеримент – великою мірою, безпрецедентний.

Це технології, які сьогодні апробуються на Україні… І виборча кампанія Володимира Зеленського почалася не 3-4 місяці тому, не в новорічну ніч, коли він заявив, що йде у Президенти – вона почалася всі 15 років тому. І всі ці 15 років – це розкручування симпатичного образу Василя Голобородька (ім’я вкрадене у видатного поета сучасності – до речі, біженця з Луганщини з 2014 року). І якщо ми кажемо про поляризацію, то країна ділиться на тих, для кого Василь Голобородько – це поет-шістдесятник, поет-сімдесятник, чиє номінування на Нобелівську премію активно обговорювали в 2014 році, і на тих, хто ніколи не чув про такого поета, і для кого Василь Голобородько – це персонаж серіалу, він же, відповідно, і носій усіх функцій отого енергійного симпатичного образу молодого чоловіка, який збирається все змінити, з яким сьогодні асоціюють виконавця цієї ролі.

Відбувається підміна. Вперше – саме тепер і саме в Україні. П'ять з половиною мільйонів виборців проголосували за голограму – за віртуального кандидата з ім’ям Володимир Зеленський. Але ми не знаємо, хто такий Володимир Зеленський як політик. Володимир Зеленський – це сума певних позитивних емоцій, зв’язаних із шоу-бізнесом, із гумором, з усмішкою, з рекламою – це ось той віртуал, який, з іншого боку, непомітно і ненав’язливо впроваджує дуже аґресивну мову ненависті устами свого персонажа.

Чого варта лише сцена розстрілу парламенту?! Реклама розстрілу парламенту. І оці ніби безневинні, грайливі, суто маркетологічні білборди – чи то вони політичні, чи неполітичні: «весна прийде, сажать будем». А кого «будем сажать»? Шановні журналісти, саме з вашого табору, з цеху журналістів публікував собі журналіст у соцмережах фрази «собрались там у Порошенка – вот как раз бы газ пустить им, и все проблемы были бы решены».

В український простір вкидається ось такий дискурс – той, котрий називається каналізацією аґресії. І це також технологія. У кожному суспільстві дрімає латентний вірус агресії. У суспільстві, котре саме є об’єктом іноземної агресії – цей рівень, зрозуміло, підвищений. І от непомітно, тільки слухаючи телевізійні новини, регулярно чуємо «убили», «зґвалтували», «зарізали», «з’їв брата», «алкоголіки згоріли», «перевернувся тролейбус»; і навіть якщо в Тайвані, то там теж «перевернувся тролейбус», «страшна стихія знищила» і так далі. Ось у цьому всьому – російська технологія, яка називається «как страшно жить».

Для людини, котра приходить ввечері після роботи чи має і на роботі вдень ввімкненим фоном телевізор, усе це роздряпування невдоволення і вселяння почуття дискомфорту. Далі питання – каналізувати оце невдоволення, оцю ненависть і аґресію і розвернути її. Куди? Хто винен? Правильно – чинна влада. В усьому винуватий Порошенко. У чому винуватий і в чому невинуватий – але це вже підігрівається вже системно. А далі з’являється образ усміхненого, симпатичного і веселого персонажа телесеріалу – й у висліді ми маємо двох кандидатів на другий тур: віртуального і реального. Віртуального, про якого ми не знаємо насправді нічого, знаємо дуже мало, можемо лише здогадуватись і підозрювати його зв’язок із російськими грішми по тому, що він є продуктом російського-таки шоу-бізнесу. Це окрема тема, яка у нас теж залишалась за дужками близько п'ятнадцяти років, і про яку я, зрештою, написала у «Музеї покинутих секретів»: лінія Дарини, як Україна втрачала своє інформаційне поле, непомітна окупація інформаційного поля тими, хто мою героїню врешті попхнув з її телевізійного каналу.

Ця стратегія обернення аґресії всередину суспільства, нацьковування навзаєм, вкидання гиркання і штовхання ліктями та вбачання у ближньому ворога, який зазіхає на твоє майбутнє, – це атака на те почуття солідарності, на ту єдність, яку ми вибороли, виплавили кров’ю на Майдані і в боях 2014 і 2015 років. Ця єдність, ця солідарність, це почуття гідності і гордості бути українцем – ось те, що стало об’єктом цих технологій та інформаційних атак. Ми дуже і дуже вразливі сьогодні.

В Україні відбувається поділ на раціоналів і емоціоналів. Далеко не всі мають свою думку. «Своя думка» – це дуже енергозатратний процес. Вона вимагає справді спеціально затрачених зусиль, часу, пошуків інформації, створення свого власного інформаційного поля і так далі. Це робота професіоналів. 75% людей повторюють те, що вони чули у ЗМІ, готовими блоками. І це не є жодна образа. Я не політик, я не повинна бути чемною – я повинна бути щирою, я письменник, і мені за це платять. Відповідальність нас усіх, хто виробляє дискурс – за те, щоби ми «фільтрували базар», кажучи усім нам нав'язаною мовою гопоти. Це наша відповідальність за той дискурс, який ми продукуємо і яким послуговується манікюрниця, яка мені розповідала свої погляди, таксист – так, я розмовляю з таксистами, я спілкуюся з дуже різними людьми. Сфера моєї компетенції, моя сфера безпосередньої відповідальності – те, що називається душевним здоров’ям моєї країни, моїх читачів. Що в цьому сенсі я можу зробити? Я ділюся своїми рецептами виживання, рецептами збереження цілості, рецептами того, як не здуріти, коли тобі постійно хакають мозок. Я говорю: «Люди, будьте свідомі, що вам хакають мозок, і сприймайте всю інформацію критично, все справджуйте, перевіряйте, реагуйте на меми, слухайте, як люди говорять і що вони говорять».

Я багато років говорю в різних аудиторіях, що в мене є тільки один рецепт на збереження душевної рівноваги: побільше читайте хороших книжок, побільше спілкуйтеся з дітьми і слухайте хорошої музики, більше дивіться на небо і вимкніть телевізор.

Це речі, які контролює звичка читати хороші книжки – бо висока культура читання справді гарантує від дуже багатьох форм інформаційної залежності: ви краще чуєте, коли вам брешуть.

А тут все вирішує освітня реформа. Всі війни виграють – і це сказав ще Бісмарк – шкільні вчителі».

Читайте також:

«Ці вибори – теж війна, ба навіть одна з найважливіших її битв», – Оксана Забужко

«Леся Українка – наша козирна дама», – Оксана Забужко на «Фронтері». ЦИТАТНИК

Оксана Забужко стала лауреаткою Шевченківської премії

Коментарі
18 серпня
Сьогодні
Вчора
16.08.2019
15.08.2019
14.08.2019
13.08.2019
12.08.2019
11.08.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин