Любохини: лісовий майстер розповів про свою професію

Працівник Любохинського лісництва Вадим Нікітюк розповів, чому обрав таку професію, звідки в нього любов до природи та кого вважає своїми кращими помічниками.

Про це інформує прес-служба Волинського ОУЛМГ.

Після середньої школи Вадим пішов у Шацький лісовий технікум імені В. Сулька, заочно закінчив Львівський національний лісотехнічний університет. Розпочинав шлях у професію працівником Дубечнівського цеху переробки деревини.

«Майже рік довелося доводити усім, – усміхається Вадим, – що я таки знаюся на лісовій справі».

Попередня робота стала також у нагоді, коли через рік призначили на посаду майстра лісу, тобто лісником того ж таки Дубечнівського лісництва. Розпочинав виконання обов’язків, як навчали у технікумі: за план-картою обійшов закріплене господарство, а це майже тисячу гектарів лісових насаджень, визначився з відводами освітлення і прочистки, їхньою площею, обсягом та періодом проведення робіт.

«Основне завдання для майстра лісу, – говорить Вадим Іванович, – це охорона лісу від самовільних рубок, забезпечення пожежної безпеки, організація проведення зачисток від сухостою та засмічення ділянки сосни кущовими породами».

Дев’ять місяців інтенсивної роботи було достатньо, щоб зусилля молодого спеціаліста помітило керівництво і запропонувало посаду помічника лісничого Любохинського лісництва. Тепер під його відповідальність доручили понад 7,5 тис. га лісу, дали в поміч 7 майстрів лісу. Обов’язків у його роботі додалося. Склали план відводів, освітлення і прочистки насаджень від 5 до 10 років.

Чотири роки наполегливої клопіткої праці вдень і вночі при будь-якій погоді у всі пори року привели до успіху і визнання і завершилися пропозицією обійняти посаду лісничого Цуманського лісництва.

Сім років минуло з часу закінчення Шацького лісового технікуму. Виміряно шлях від робітника до лісничого, здобуто вищу освіту за професією. Чимало зусиль разом зі всім колективом вкладено у розбудову приміщення Любохинського лісництва, яке є окрасою села і гордістю працівників.

«Кожен із нашого колективу долучився до його спорудження, – пригадує помічник лісничого Вадим Нікітюк, запрошуючи на поріг лісового симпатика протоієрея Любохинського Свято-Симеонівського храму Івана Лесишака, що після Водохреща завітав до лісництва, аби за православним звичаєм посвятити робочі кабінети».

Дійсно, прекрасне гарне багатоповерхове приміщення, дбайливо огороджена територія, розбито доріжки і газони, встановлено кілька альтанок для відпочинку. Впорядкована прибережна до озера територія. Тут надзвичайно красиво взимку, а влітку – й поготів. Зачарований видноколом води і лісу по той бік берега, запитую у помічника лісничого, що наштовхнуло юнака після школи вступити у лісовий технікум. Намагаюся повернути його у дитинство. Вловив вдячний погляд Вадима, на обличчі знову засвітилася усмішка.

«У всьому винен мій дідусь Іван Іванович, – почав оповідь. – Любов до лісу – від дідуся! Він жив на хуторі. Літом для мене це був острівок щастя, острівок земного раю. Ліс, куди ходили з дідусем по ягоди та гриби, поруч – озерце, де не раз сиділи з вудочками. Він багато розповідав про дерева, що ростуть у лісі, їх призначення та цілющі властивості усього, що проростає. Він добре знався на травах, ягодах і грибах».

Хлоп’яті запам’ятався вислів дідуся: «Цю красу не можна не любити. Її потрібно берегти і відтворювати». Походи до лісу, до води закохували у природу. У старших класах захоплювався ботанікою, природознавством, виношував мрію про вступ до природничого факультету, але життєва реальність привела до технікуму.

«Знаєте, саме патріотизм навчального закладу приводить мене до учнів місцевої школи, які організували шкільне лісництво», – зізнається Вадим Нікітюк.

– А як сім’я реагує на вашу постійну зайнятість? – запитую. – Ви якось зазначили, що йдете на роботу ще затемна і вже затемна приходите додому.

Засвітилися очі щастям від згадки про дружину Тетяну, синів Арсена, якому 4 роки, і найменшого шестимісячного Сашка.

– Це моя відрада і моє щастя, мої найкращі помічники лісничого.

Степан ШЕГДА