Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Степан Сагаль
Степан Сагаль

Три незвичайні історії про Грабове від його жителів

13:00 15.10.2018
363

Жителі Грабового поділились історіями про рідне село.

Про це пише газета «Волинь-нова».

Ірина Онищук 25 років тому оселилася у Грабовому, яке за чверть століття стало для неї вже рідним.

«Родом я із села Раків Ліс, що поблизу Каменя-Каширського. ​Знаєте, яке воно велике, ще й під боком у райцентру. Тож коли односельчани почули, куди мене закинула доля, то говорили: «Боже, Іра, і що ти там будеш робити? Як житимеш у такому маленькому селі?Зате зараз, як їде сестра в гості, то з нею просяться й інші рідні, бо, як вони кажуть, тут так гарно, спокійно, добре – ​справжня благодать», – розповідає жінка.

289 чоловік зареєстровано у Грабовому. Це ті, за словами Ірини Онищук, хто йде на виборчу дільницю. А фактично живе півтори сотні. Звичайно, літом більше, коли городи треба обробляти, то перебираються з Ковеля чи зі Старої Вижівки до батьківських обійсть.

Ірина Олександрівна ще застала колгосп «Україна» і все, що з 1986 року (саме тоді Грабове відділилося від Сереховичів і було створено своє господарство) побудував тут його голова Іван Кручковський.

«Три роки працювала економістом, головним бухгалтером, – ​пригадує жінка, – ​а потім колгосп розвалився. А в мене вже була сім’я, діти росли, яких треба було годувати. Тож бралася за все, аби копійку заробити. Мій чоловік часом каже, що цим могла б і не хвалитися, але і вам розкажу, який шлях пройшла. Була і бригадиром, і листоношею, і балотувалася на сільського голову, і навіть на пилорамі в селі Тойкут палети складала. Одне слово, ніякої роботи не боялася», – розповідає Ірина Онищук.

Колишня директорка школи Людмили Ступік розповідає, як відстоювали закриття школи у селі.

«Куди тільки не зверталася. ​Вже ніби є проект ремонту. Хочеться, щоб дорога була з асфальтовим покриттям, бо поки що нам її прогрейдерують, коли вибоїни уже не можна обминути, і ми й тим тішимося», – каже жінка.

Саме від Людмили Володимирівни ми почули про походження назви села. За першою версією – ​тут нібито росло багато грабів. А за другою – ​за Польщі пан Грабський жив у цьому краї, мав володіння. Довго зберігався будинок із того маєтку. Бабусі, уже покійні, згадували, що служили в цього пана в 1930-х роках. Казали, пані дуже добра була.

Родину Грабського, як досі пам’ятають тут, у 1939-му знищили совєти – ​«не встигли виїхати».

Степан Сагаль – ​патріот свого села. Тут він народився, звідси пішов у велике життя. Сталося так, що багато років живе зі своєю сім’єю в місті Високе Брестської області (дружина родом із Білорусі).

«Але Грабове є Грабове. ​Без рідного села свого життя не уявляю. Тут моя мама, якій дев’яностий рік іде. Вона мене виростила, тяжко працювала, щоб я вивчився, вищу освіту мав — ​кабанів і телят годувала й продавала, аби мене підтримати. До того ж я у неї один – ​моя єдина сестра рано померла. То вже мій святий обов’язок доглянути її. Забрав би маму до себе, але вона не хоче покидати своєї хати», – розповідає чоловік.

У розмові відчувалося, що навіть коли б і не ця обставина, то чоловік не забував би рідного села. Він цікавиться історією Грабового, дорожить своїм корінням. І гордиться односельчанами, які стали відомими. При нагоді згадав, як три роки тому сюди, на свою малу батьківщину, де й досі стоїть дідівська хатка, приїжджав актор Володимир Талашко, якого ми добре знаємо за фільмом «У бій ідуть одні старики».

Коментарі
18 листопада
Вчора
16.11.2018
15.11.2018
14.11.2018
13.11.2018
12.11.2018
11.11.2018
10.11.2018
09.11.2018
08.11.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин