«На землі вже, як ти, такого нема»: репортаж з кладовища у Старій Вижівці

14 Листопада 2024, 11:25
Алея слави у Старій Вижівці 2255
Алея слави у Старій Вижівці

На кладовищі у Старій Вижівці застиг сонячний та холодний день листопада.

Цвинтар розташований на окраїні селища. Тиша. Не чутно звуків птахів, зрідка повз проїжджають автомобілі. Лише рвучкий вітер розвіває жовто-блакитні та червоно-чорні стяги, які видно ще здалеку, коли підходиш до кладовища, передає Район.Стара Вижівка.

Саме тут, під прапорами України, − останній спочинок воїнів, які загинули у російсько-українській війні.

Усміхнені й серйозні, молодші та старші, у військовому та цивільному – на фото загиблі захисники України зі Старовижівської громади.

Україна на цій алеї  – скрізь. У прапорах, букетах у національних кольорах, стрічках, викарбуваних на пам’ятниках символах України та гаслах боротьби за незалежність. Листопад тут – у різнокольорових хризантемах на могилах та біля них.

У недільний день на кладовищі нерідко можна побачити краян, які приходять або ж приїжджають сюди, аби віддати шану своїм померлим рідним.

Особливо старовижівчани доглядають за Алеєю слави, де поховані загиблі військовослужбовці. Тут вимостили бруківкою доріжку, біля могил встановили лавочки. На могилах − живі квіти. Деякі місця поховань дбайливо вимощені білим могильним каменем. Усе наче підтверджує те, що ці могили постійно відвідують.

Надзвичайно промовисті деталі: цвинтарний ліхтарик, огорнений блакитно-жовтими стрічками, білосніжний янгол, схилений у молитві на одній з могил, золотистий напис на чорному камені «Вічна і світла пам’ять Герою».

А ще – слова й рядки, сповнені безмежного болю.

Ми в той день поховали свій всесвіт,

Опустилася в землю з тобою труна…

Ми у небо до тебе дивимося з болем,

Бо на землі вже, як ти, такого нема.

Ледь помітною усмішкою всміхається з портрета 26-річний Герой України Павло Усов. Звістка про його загибель на 16-й день повномасштабної війни приголомшила Старовижівщину. Старший лейтенант Павло Усов був командиром механізованої роти. Загинув 11 березня у танковому бою під Києвом, попередньо разом з екіпажем знищивши кілька одиниць техніки росіян та значну кількість живої сили ворога.

Читайте також: «Справжній, а не «кабінетний» командир»: побратими про старовижівчанина, який загинув у боях на Київщині.

«Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну», − слова, викарбувані на його пам’ятнику, чи не найкраще говорять про захисника. Павло і справді своє життя присвятив служінню Україні.

Деякий час вважався зниклим безвісти Анатолій Зубар, який з першого дня повномасштабного вторгнення боронив Київщину. Надія, що живий, ще теплила душу рідним. Звістка від жительки села Дмитрівка на Київщині про те, що вони разом з чоловіком поховали чотирьох військових, серед яких був і капітан Зубар, позбавила сім'ю надії на диво. У дощовий квітневий день 2022 року Анатолія Зубара перепоховали у Старій Вижівці.

З перших дів війни попросився на службу у військкоматі Віктор Матвійчук, який був розвідником. Загинув, виконуючи бойове завдання. Йому було 50 років.

Поряд – могила Степана Тусюка, якого не стало 27 травня 2022-го після важкого бою біля міста Слов’янськ Донецької області. Напередодні його контузило, але він про це не повідомляв рідним. Після запеклих боїв з окупантами по дорозі у військовий госпіталь його серце зупинилось. 

На фото на пам’ятнику Михайло Омелянчук − у військовому спорядженні, з автоматом та каскою. Загинув чоловік під час артобстрілу у листопаді 2022 року в селі Орлянське Куп’янського району Харківської області, рятуючи побратима. Він був з тих, що завжди приходять на допомогу. Без батька залишилося троє дітей…

На Алеї слави на цвинтарі селища Стара Вижівка похований і житель села Нова Вижва Іван Воробей. Захисник поліг 20 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі Вербового Запорізької області.

Віктор Маркевич пішов до війська добровільно. Він кілька разів ходив до військкомату, але завдяки своїй наполегливості таки добився свого. Розмовляючи з рідними, Віктор ніколи не жалівся, що пішов воювати. «Я віддам свій борг країні. За свою державу я буду воювати, мені втрачати вже нічого», – говорив він. 

Андрій Вареник ще у 2017 році пішов в АТО добровольцем за контрактом до 2021 року. У березні 2022 року його призвали до лав Збройних сил України. Отримавши поранення в боях, лікувався в госпіталі. Завжди впевнений та рішучий воїн цінував дружбу зі своїми товаришами, тому відхилив пропозицію працювати в штабі. «Мамо, я вас дуже люблю», – це були його останні слова у телефонній розмові з матір’ю.  

На другий день повномасштабної війни пішов у військкомат Антон Тимошук. Служив у 14-й ОМБр імені князя Романа Великого. У жовтні 2022 року Антон з трьома побратимами поїхали у Чугуїв на шиномонтаж, звідти поверталися до Куп'янська. Було темно, їхали невідомою дорогою, тому користувалися навігатором, який і привів їх на зірваний міст через річку Оскіл, чого при слабкому світлі фар ніхто не помітив. Машина, у якій з Антоном було троє побратимів, зірвалася з семиметрової висоти та впала у воду. Це сталося 20 жовтня 2022 року. Антона підняли з машиною наступного дня. Через шість днів Старовижівська громада навколішки попрощалася із захисником.

На могилі Миколи Сливки, батька п’ятьох дітей, багряніють хризантеми, а сам він дивиться з портрета, всміхаючись. Чоловік надзвичайно любив життя, людей і свою Україну. Ніколи не жалівся, як би не було важко.

Навколішки, з квітами та прапорами, Старовижівська громада у червні 2024 року провела в останню путь Андрія Демчука. Тепер він із похованими поруч десятьма воїнами, − назавжди у Небесному легіоні українських захисників.

Редакція Район.Стара Вижівка висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих воїнів. Вічна пам’ять та шана нашим захисникам.

Коментар
11/02/2025 Понеділок
10.02.2025