Загинув, рятуючи побратима: історія захисника з Нової Вижви Михайла Омелянчука
-
-
>
-
>
-
>
1411
У мережі оприлюднили розповідь про загиблого на війні Михайла Омелянчука.
Текст Софії Рибальченко опублікували у науковому збірнику «Минуле і сучасне Волині та Полісся. Старовижівщина та її населені пункти в історії України і Волині».
Михайло Омелянчук народився 29 грудня 1983 року в селі Нова Вижва. Дев’ятирічку закінчив у місцевій школі, в 10-11 класах навчався у школі Старої Вижівки, яку закінчив у 2001 році.
Згодом Михайло вступив до вищого професійного училища № 52 міста Львова. Відбув строкову службу в армії. Згодом працював на залізничному вокзалі у місті Ковелі стрілочником. У 2007 році став працівником філії «Старовижівського автодору». Там працював сім років, а потім звільнився.
З 2014 року почав їздити закордон, працював будівельником у Литві.
Війна застала Михайла у Києві на будівництві. У перші ж дні повномасштабного вторгнення повернувся додому й став допомагати в захисті місцевого населення.
З 26 лютого 2022 року вступив до лав ЗСУ. Був у 14 бригаді ОБМР (перший стрілецький батальйон, друга рота, кулеметний взвод).
Перебував у таких населених пунктах Донецької області: Васюківка, Виїмка, Соледар, Білокузьмівка.
Під час захисту Батьківщини при виконанні бойових завдань 28 липня 2022 року отримав травму, рятуючи побратимів. За цей вчинок отримав нагороду «За хоробрість в бою».
З часом частину, де служив Михайло, перевели у Харківську область. Дислокувалися в таких населених пунктах: Іванівське, Кам’яна-Яруга, Куп’янськ, Дворічна, Петропавлівка, Глушівка, Богуславка, Орлянське.
Під час артобстрілу 24 листопада 2022 року в селі Орлянське Куп’янського району Харківської області, рятуючи побратима, Михайло загинув.
В останню путь захисника провели 30 листопада 2022 року в селищі Стара Вижівка. Попрощатися із захисником і віддати йому шану прийшло багато людей: побратими, родина, друзі, знайомі, небайдужі люди.
«Михайло був дуже хорошою людиною, завжди посміхався, мав почуття гумору, умів підняти настрій. Він був із тих людей, які завжди приходять на допомогу. Був хорошим чоловіком для дружини Наталії та добрим татом для трьох дітей: Олександра, Анни, Ростислава. Для своєї сім’ї намагався зробити все можливе й неможливе. Мріяв добудувати будинок, щоб із дружиною няньчити внуків», − написала Софія Рибальченко.
