10 видів винограду вирощує багатогранний старовижівчанин

10 Лютого 2018, 10:54
4821

Після розмови з керівником виробничої електротехнічної дільниці Старовижівської філії Василем Жуком можна написати цілу добірку матеріалів у найрізноманітніші видання. В одне – про талановитого енергетика, професійні знання якого вже давно перевершують енциклопедичні. В інше — про вмілого садівника, який вирощує десяток сортів винограду і знає стільки ж рецептів вина. Ще – про господаря, який власноруч уміє зробити водоспад, камін, і багато інших цікавинок. І обов'язково – у видання з психології на тему стосунків у колективі.

Про це йдеться на сайті Волиньобленерго.

За хлопців із своєї бригади Василь Жук удвічі, а за декого й утричі старший. Але альтернативі бути суворим керівником обрав іншу тактику, яку сам жартома називає «людською». У ній абсолютно не менше авторитету, дисципліни чи вимогливості. Але є щось таке, чого навіть сам пояснити не може: «У мене ніколи ніхто не ховається від роботи. Потрібно – і це не обговорюється. Як так виходить? Ну точно не криком». І одразу доказ: навіть для спільного фото його хлопці збираються дружно за одним-єдиним помахом руки майстра. Чомусь після цього ані трохи не сумніваюся у правдивості чоловікових слів.

Такій організованості вони завдячують особистому прикладу керівника. Безвідмовний, він завжди готовий  допомогти, порадити, підказати. За кілька хвилин розмови із його колегами зібрала цілу колекцію різноманітних історій, у яких пан Василь, сам того не плануючи, ставав «рятувальною соломиною». Пригадують, навіть коли по сусідству загорівся автомобіль, тут як тут – він із вогнегасником.

Робоча бригада
Робоча бригада

Нещодавно йому виповнилося шістдесят. Третину життя Василь Іванович пропрацював у Старовижівській філії. Прийшов сюди електромонтером ще 1993 року. Раніше на такій же посаді, але за сотні кілометрів – аж у Дніпропетровську (звідти родом) – працював на місцевому заводі з ремонту електротранспорту. Коли з дружиною оселилися у Старій Вижівці, на той час у райцентрі діяли ще чимало підприємств, де можна було би працевлаштуватися. Але обрав «Волиньобленерго» і жодного разу про це не пошкодував. Уже через три роки роботи Василеві Жуку запропонували посаду майстра. І незабаром довелося пройти справжнє бойове хрещення. Страшний ураган у червні 1997 року за кілька хвилин практично повністю знеструмив область. Повалені опори рахували тисячами, обірвані проводи – сотнями кілометрів. Та що опори: кілька сіл у сусідніх Ратнівському та Камінь-Каширському районах практично були стерті з лиця землі. Відновлювальні роботи тоді вели ледь не цілодобово. Але у терміни, які були визначені для відновлення електропостачання, вклалися.

До Волині пан Василь уже «приріс» душею. Розповідає про унікальну архітектуру місцевого храму, який має всього лише єдиного аналога в області. Знає історію інших пам'яток району, наукові факти доповнює цікавими розповідями очевидців. Досліджуючи свій родовід, з'ясував, що саме на Волині в роки Першої світової війни під час Брусилівського прориву загинули дніпропетровські родичі по материній лінії. Їхнє унікальне козацьке прізвище Непийпиво дозволило не загубитися у численних списках мобілізованих більш як століття тому.

Чоловік цікавиться надзвичайно багатьма речами. Колекціонує холодну зброю, навіть мріє сам її виготовляти. Читає історичну літературу. Ще одна його справжня віддушина – вино і виноград. На невеличкій присадибній ділянці вирощує його аж десять видів. Поряд і черешні різних сортів. А квітів навіть у холодну осінь тут скільки! Годі й уявити, яка краса панує на подвір'ї влітку. Та це вже царина дружини Галини. Вона на заслуженому відпочинку, тож залюбки займається господарськими справами.

Кам'яний водоспад та басейн, з'єднані цікавою схемою водозабору – навряд чи у цілому райцентрі ще у когось є така дивовижа. За кілька метрів стоїть мурована вулична піч-коптильня. Технологія і виконання – стовідсотково авторські. Невідомо, яким чином чоловік ділить клаптики вільного від роботи часу для заняття усіма улюбленими справами. А ще він мріє про кузню, пасіку… Такому бажанню працювати і творити можна тільки по-доброму позаздрити. Немає ні найменших сумнівів, що вже зовсім скоро затишне обійстя Василя Жука «гудітиме» не тільки галасливими внуками, а й бджолами.

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024