Намісник Милецького монастиря звернувся до Путіна

05 Березня 2022, 20:35
Свято-Миколаївський Милецький чоловічий монастир ВІДЕО 9318
Свято-Миколаївський Милецький чоловічий монастир

Архімандрит Леонтій (Бурко) намісник Миколаївського Милецького чоловічого монастиря УПЦ МП монастир у селі Мильці Старовижівського району Волинської області записав звернення до президента РФ.

«У цей нелегкий час наша Милецька обитель звернулася з усиленою молитвою за наш український народ, за наших військових. І ми звертаємося до президента російської федерації, щоб ви скоріше зупинили війну на нашій землі».

Нагадаємо, на десятий день війни 5 березня звернення до Путіна записала настоятелька Зимненського монастиря Стефана. 

Довідково:

Cело Мильці Старовижівського району відоме своїм Свято-Миколаївським чоловічим монастирем. Уперше згадано його 1522 року. Кажуть, заснували його монахи Вербського монастиря з-під Ковеля, які запливали сюди річкою Турією. 

У 1542 році князь Федір Сангушко заклав монастирський соборний Свято-Миколаївський храм. В ансамбль монастиря входять також дзвіниця, Преображенська і цвинтарна Свято-Онуфріївська церкви, два братські корпуси.

У XVІІ—XVІІІ cтоліттях належав греко-католикам і мав статус абатства, а також на початку ХХ століття, коли був одним з найбагатших на Волині. Тоді при нім діяли духовне училище і школа псаломщиків.

Проте були й часи занепаду: роки окупації Волині Польщею, воєнний і повоєнний періоди. 28 жовтня 1947 року монастир у Мильцях було закрито. Приміщення спочатку передали сільгоспучилищу, а згодом — будинкові-інтернатові для престарілих та інвалідів. Храми тоді зазнали великої руйнації та наруги.

 Відновили святу обитель аж у 1993 році, а 1994 року Радою у справах релігії при Кабміні зареєстровано статут Свято-Миколаївського Милецького чоловічого монастиря.

Серед найвизначніших пам’яток монастиря — соборний Свято-Миколаївський храм (1542—1550 рр.). Колись під його стіни на день покровителя храму приходили тисячі прочан не лише з довколишніх сіл, а й з Білорусі, Польщі, міст і сіл нинішньої Рівненщини. 

Пізнав він і часи руїни: в 1952 році з собору знято куполи і хрести, пробито нові віконні отвори, а всередині храм перебудували на два поверхи й використовували під кухню та їдальню для дому престарілих. Сьогодні на церкві вже встановлено купол із хрестом, храм поштукатурено, розпочато його розпис. З унікального живопису тут збереглася лише фреска Богоматері. Фахівці вважають фреску ровесницею побудови монастиря.

Преображенська, так звана тепла церква, значно молодша за Свято-Миколаївську. Завершили будівництво її восени 1900 року стараннями тодішнього настоятеля архімандрита Модеста. В роки войовничого атеїзму на першому поверсі Преображенської церкви був клуб дому престарілих, на другому — бібліотека й кімната дозвілля. 

З усіх монастирських храмів лише у Свято-Онуфріївській цвинтарній церкві (1810 р.) ніколи не припинялося богослужіння.

Окрасою монастиря є дзвіниця. Товсті стіни, особливості декору будівлі, форма та оздоблення потрійних отворів на стінах другого поверху дають підстави вважати, що споруджена дзвіниця, як і головний храм монастиря, в середині XVІ cтоліття. Однак 1952 року зняли з дзвіниці верхній ярус і з його цегли склали лазню, а вцілілу частину віддали під склад. Відбудували дзвіницю в 2000 році. Зараз 11 її дзвонів скликають братію на службу, звіщають сумні та радісні новини. Малиновий дзвін лине над заплавою Турії на багато кілометрів.

Не збереглися головні святині монастиря: чудотворні ікони святого Миколая і Милецької Богоматері. Вони пропали в Першу світову війну після евакуації їх у 1915 році на Слобожанщину в храм міста Ізюма та Богодухівський монастир. 

Трагічна доля спіткала і православний іконостас Свято-Миколаївського храму, зроблений ще за князя Федора Сангушка. За наказом уніатського львівського єпископа 1763 року його розібрали й перевезли в церкву села Пісочне, а через 103 роки помістили в новий храм цього села. 

Оскільки іконостас там не вміщався, обрізали з обох боків по іконі. Потім атеїсти церкву в Пісочному закрили, а унікальний, високої художньої цінності іконостас, якому тоді вже було більше чотирьох століть, вивезли на свиноферму місцевого колгоспу і спалили на кормокухні.

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39