Нагородили старовижівського офіцера, життєві дороги якого завели аж до Монголії

Кожна людина має задатки до того чи іншого виду діяльності, проявила себе або ще тільки реалізовує у якійсь галузі. Але справжнім професіоналом своєї справи можна назвати лише тих, які знають усі її тонкощі до найменших дрібниць, по-справжньому професійно і відповідально ставляться до покладених обов’язків, завжди сумлінно беруться за виконання завдань, живуть роботою і віддаються їй сповна.

Не лише колеги, а й усі близькі люди можуть зауважити, що саме до таких людей, спеціалістів, як часто кажуть, ще старого гарту належить начальник відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу Старовижівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки майор Володимир Бідзюра. Ще зі шкільної парти він вирішив обрати професію військового. Тож після закінчення навчання у Кримненській середній школі у 1978 році вступив у Сімферопольське вище військово-політичне будівельне училище.

Відтоді доля повела його по світах за тисячі кілометрів від рідного Яревища. Так, у 1982-му вже у званні лейтенанта його направили для подальшого проходження служби на Далекий Схід у Хабаровськ з передислокацією на територію Монгольської народної республіки. Довелося Володимиру Амвросійовичу також торувати свою життєву дорогу у Приморському краї, зокрема в місті Уссурійську.

Обіймав посади заступника командира роти з політичної частини, начальника клубу, помічника командира частини з виховної роботи. Там, на Далекому Сході, пройшов випробування не лише сірими армійськими буднями, а й суворим кліматом. Водночас не розгубив людяності, можливо, далеко від рідного дому з’явились рубці на його серці, але аж ніяк не зачерствіла душа. Вона постійно линула на рідну Волинь, на яку зрештою і повернувся із сім’єю після звільнення у запас у 1995 році.

Оселився у Старій Вижівці і з 1997 по 2005 роки працював у районній державній адміністрації. Очолював відділ з питань оборонної та мобілізаційної роботи. Здавалося б, вже повністю відійшов від військової справи, але ситуація в державі змусила знову повернутися в армійські ряди.

У 2015-му Володимира Бідзюру за мобілізацією призвали на посаду начальника відділення Ратнівсько-Старовижівського об’єднаного районного військового комісаріату. У контракті майора зазначалося, що у будь-який момент його можуть відправити в зону АТО. Про це, щоб не тривожити своїх рідних, не розповідав їм навіть тоді, коли кілька разів викликали з речами у Луцьк. Зізнався про цей пункт лише нещодавно, за кілька днів до свого ювілейного свята, яке зустрів 26 січня.

Нещодавно привітати із 60-м Днем народження Володимира Бідзюру у Старовижівський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки прибули заступник голови РДА Валентин Чих, заступник Старовижівського селищного голови Юрій Кудацький, депутат Ковельської районної ради Михайло Шлапай, військовий комісар з Ратного Василь Шинкарук.

2

2

2

Зібралися також колеги Володимира Амвросійовича, котрі озвучили чимало теплих слів на його адресу. Звичайно, не обійшлось без подарунків та відзнак. Так, за багаторічну сумлінну працю у лавах Збройних сил України, високий професіоналізм, вагомий особистий внесок у розбудову обороноздатності України йому вручили почесну грамоту РДА.

Також висловили подяку від військового комісара Волинського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Романа Кулика. Крім того, військовий комісар Старовижівського центру Віталій Гайда вручив Володимиру Бідзюрі медаль «20 років сумлінної служби», якою його нагородили відповідно до наказу міністра оборони України.

Колеги вітали майора з ювілеєм і з виходом на заслужений відпочинок. Але по Володимиру Амвросійовичу аж ніяк не скажеш, що йому шістдесят. Завжди підтягнутий, бадьорий, він і зараз може дати фору ще багатьом призовникам. Зокрема, мабуть, лише одиниці з них зможуть виконати стільки вправ на перекладині, як він, або ж продемонструвати таку швидкість на бігових доріжках. І це тільки підкреслює той факт, що нашим молодим солдатам таки є на кого рівнятися.

Юрій КОВАЛЬ