У Рокинівському музеї реставрували унікальну пам’ятку народної архітектури
Унікальну пам’ятку народної архітектури нещодавно реставрували власними силами працівники Волинського музею-скансену в Рокинях.
Про це йдеться сайті Музейний простір Волині.
Курну хату збудували ще у 1875 році в селі Комарово Старовижівського району. Стародавню хатину, якій майже 150 років, все ж таки врятували. Нині вона перебуває в експозиції просто неба «Козацький зимівник» .
Читайте також: Як виглядали сільські хати на Волині століття тому
У музеї-скансені вона простояла 30 років. Цінну пам'ятку науковці музею перевезли в Рокині у 1990 році.
Фасадна сторона хати нагально потребувала термінових реставраційних робіт. Це – заміна двох брусів, довжиною у 5,5 метра і товщиною 20 сантиметрів.
Ранньої весни працівники музею зуміли заготовити лісоматеріал, розпиляти його згідно специфікації і природньо висушити в час літньої спеки.
Колоди продезінфікували спеціальним розчином, що продовжить їхній робочий експозиційний вік. Нині відвідувачі знову можуть ознайомитися із побутом волинських поліщуків.
Довідково:
Дерев’яна житлова одноповерхова споруда, що не має димової труби, опалюється піччю «по-чорному». Невеличка глинобитна піч на дерев’яних полозах з дощаним подом, знаходиться з правої сторони при вході. Дим виходить через невеликий отвір в стелі. Архаїчні елементи інтер’єру: форма курної печі (курянка) та спеціальний освітлювальний пристрій «посвіт», який прикріплений до стелі, в якому є отвір. Для спалювання лучини до посвіта підвішені металічні ковані гратки.
Свічки і керосин були дорогі, тому господар використовував для освітлення ввечері оселі – лучину. Це – смолянисті скалки із живицею, які горять у посвіті, мов маленький смолоскип. Хату збудовали з напківкруглих дерев’яних брусів зв’язаних в «простий замок». Дах чотирисхилий, критий очеретом. Полички – відкрита шафа (мисник) – в протилежному кутку біля входу. Лави – попід вікнами чільної сторони, а спальне місце («піл») – безпосередньо біля печі вздовж тильної стіни з колискою над ним. Відсутність дерев’яної підлоги, глинобитна долівка надавала простоти і буденності.
Оскільки дим панував у оселі, то стіни і стеля в житловому приміщенні покривались сажею. Традиційні рушники і серветки у хаті не вішали. Лише на Великдень і Різдво прикрашали хатину. На центральному сволоку, який тримає стелю, викарбований солярний знак – рівнораменний хрест, що служив оберегом для родини. Господарі цієї хатини все-таки продовжували поклонятися солярним сонячним світилам.
Хата з’єднана зрубом у риб’ячий хвіст із поклітом. Це – холодна комора. Вона має утеплену стелю із обрізної дошки, як і у хаті, забита глиною, або піском на горищі. Двері в покліт відкриваються всередину комори, але тільки тоді, коли господар висуне палицю (замок), держак якої знаходиться в хаті в кутку.
Читайте також: Краєзнавець розповів, як виглядали солом'яні хати на Рівненщині сто років тому