«Конкретики управлінця і господарника мене навчило життя», – Степан Поляк

Зі Степаном Поляком легко говорити: він в темі з абсолютно усіх питань, до яких так чи інакше дотичний, його чіткі, прості й дуже конкретні відповіді дають чудове відчуття ґрунту під ногами й певності, що хороші, добротні спеціалісти в нас все ще є.

У нього дуже деталізована передвиборча програма, з якою балотується від партії «За майбутнє» на посаду голови Старовижівської селищної об’єднаної територіальної громади.

І з розмови із ним стає зрозуміло, що такою вона є не через  його бажання  якось виокремитися. А саме тому, що Степан Поляк –  добротний управлінець, той, який особисто їде в кожне село (і таки об`їздив всі села громади), знає проблематику, розбирає на складники, шукає, як вирішити. 

Бо по-іншому – не вміє.  Таке ставлення продиктувало саме  життя, в якому  він і досі знаходить час для… музики, улюблених бджіл і живого спілкування зі своєю тепер уже теж численною сім’єю: двома дітьми й шістьома онуками, у  Старій Вижівці, де й він живе з дружиною. 

- Степане Степановичу, якщо говорити про відповідальність, то вам рано довелося стати самостійним, ви допомагали підіймати сестер і брата?  

- Так, я з багатодітної родини села Смідин Старовижівського району.  Нас у батьків було  п`ятеро, але один з братів загинув десятирічним хлопчиком, підірвавшись зі своїм товаришем на міні. Це були 60-ті роки, після Другої світової війни минуло не так багато часу. Батько, Степан Тимофійович, був інвалідом ІІ групи, теж воював, мав медаль «За відвагу». Уже в сьомому класі я на повну косив і орав. 

- А ще, кажуть, ви хлопчаком навчилися самотужки грати на баяні та акордеоні, і в шкільному віці вчитель музики довіряв вам часом проводити уроки? 

- Так, це правда (сміється. – Авт.). У нас в районі не було музичної школи, тож і вчитися десь спеціально не мав можливості. А коли вона з’явилася, я все ж встиг закінчити один клас, коли батько записав мене, не особливо в тому розбираючись,  на клас акордеона. Доти я вже вмів грати на баяні і гармошці.

І так, вчитель музики давав мені можливість ділитися знаннями з іншими учнями, так що в школі я трішки вчителював.  Мої старші сестри подарували мені справжній акордеон, який був привезений з Кривого Рогу, і це було нечуване чудо для мене, велика розкіш і справжнє щастя.  А через багато років директор музичної школи таки вручив мені диплом з відзнакою, бо так виходить, що я перетворився на практично професійного музиканта, музичною грамотою володію теж на рівні.

І зараз граю в гурті викладачів музичної школи, що в Старій Вижівці. Це Олександр Намісняк, який грає на саксофоні, та Іван Хомич грає на трубі, а я - на акордеоні, тепер це професійний німецький інструмент Weltmeister. Наш гурт народної музики бере  участь в усіх святах, які проходять по селах, в Старій Вижівці, і ми завжди маємо репетиції, готуємось. Крім того, маю вдома також і професійний баян,  для музичного супроводу жіночих гуртів він звучить краще.  Наприклад, співпрацюю з жіночим гуртом «Калинонька» з Нової Вижівки. 

- Як вам вдається суміщати творче і житлово-комунальне? 

- Тільки відомим методом: пізненько лягати, раненько вставати (сміється. – Авт.).  Але й це ще не все. Бо я іще бджоляр, і щойно випадає якась вільніша хвилина в суботу-неділю, я весь там, у мене 30 бджоло-сімей.  Хто знається на цій темі, той розуміє, яких зусиль потребує догляд за ними – там стільки нюансів потрібно враховувати. І це аж ніяк не легше, аніж той же догляд за худобою, наприклад. Але за бджолами дуже цікаво спостерігати: вони багато можуть навчити про життя. 

- Який момент у своєму професійному житті ви б означили як початок кар’єри? 

- Той момент, коли мені було всього двадцять, і після навчання в технікумі я прийшов працювати техніком-лісоводом в Смідинське лісництво. І от поряд зі мною були люди, які воювали на війні, і які з повагою прийняли мене у своє товариство. І неважливо, що вони закінчили всього по три класи.

За ними була – душа. Тепер чоловіка знайти з такою душею непросто. А ці дядьки, які зазнали розрухи повоєння, дуже віддано працювали над становленням лісу, ми їздили у віддалені села, мали справжню культуру виробництва в лісі, зі школами співпрацювали, мали і день птахів, і дерев скільки висаджували разом з дітьми. 

А зараз мені боляче дивитися, коли те, що я садив, так хижацьки вирізається. Бо все у природі взаємопов’язане: там, де ти взяв дерево, мусиш, натомість, посадити два. Інакше руйнується баланс, і ми вже бачимо, до чого це призводить: міняється клімат, приходять засухи. Мусимо реагувати на це, зупиняти, навчати дітей свідомого ставлення до природи не на словах і підіймати громадськість, коли бачимо таке варварське ставлення до лісів людей з настільки низьким рівнем свідомості.  Іншого виходу нема.  

- Досі триває історія щодо відновлення курсуванням поїздів №951/952 Ковель-Заболоття-Ковель? Ви ініціювали стосовно цього питання сесію? 

-  Йдеться про те, що от раніше було фінансування державою пільговиків різних категорій, яких тепер дуже багато. Оскільки держава тепер не закладає ці кошти, то це питання на порядку денному в місцевого самоврядування.  Тобто якщо потяг рухається з Ковеля до Заболоття, він йде територією кількох громад, наприклад, Старовижівської, Дубечненської, Заболоттівської.

І якщо, наприклад, на території нашої ОТГ є 500 пільговиків, то за них нам треба заплатити 21 тисячу гривень, і ми це зробили. А чи так само й інші зробили, адже лише за таких умов відновиться курсування потяга. Тому треба було обов`язково збиратися, щоб вирішити питання перерозподілу  бюджетних коштів. І це питання все ще відкрите, цього тижня продовжуємо з ним працювати. 

- У вас стільки досвідів у стількох сферах, ви взагалі не боїтеся вчитися. Зараз  ви – начальник Старовижівського виробничого управління житлово-комунального господарства. З чим маєте справу? 

- Маю справу з підтримкою  життєдіяльності двох найважливіших систем: водопостачання та каналізації. У Старій Вижівці водопроводів майже 12 кілометрів і 7 -  каналізації. Все було прокладено у 70-80 роки, і більше в це ніхто не вкладав. Якщо ці системи виходять з ладу – то життя зазнає значних змін, школи, дитсадки, лікарні – зупиняються. 

Люди споживають воду – і енергія переробки відбувається  в самій людині. Без неї вона просто не існуватиме. Тому вода повинна бути якісною! У нас в Старій Вижівці з трьох свердловин подається дуже якісна вода, у нас працює чудовий досвідчений санітарний лікар, який пильнує ці моменти, врегульовує. Життя триває, маємо реагувати на його вимоги, його виклики, і берегти довкілля, берегти один одного. 

 Наталка ФЕДУН

Читайте також: За посаду голови Старовижівської селищної ради боротимуться вісім кандидатів