Вчитель фізкультури та ветеран спорту: історія Сан Санича зі Старовижівщини

Упродовж понад два десятиліття у старовижівській школі захоплення фізичною культурою і спортом у дітей розвивав Олександр Гомза.

Завжди енергійний, завзятий, привітний і усміхнений, він одразу ж зумів знайти підхід до своїх вихованців, налаштувати їх на результат. Чи то Олександр Олександрович сам запропонував, чи так експромтом вийшло, але усі почали називати його Сан Саничем.

Молодий педагог старався дати дітям уміння у різних видах спорту: і в легкій атлетиці, і в гімнастиці, і у баскетболі чи волейболі. А ще коли його учні бігали по стадіону, він ставав із ними в один ряд і разом долав дистанцію.

Народився Олександр Олександрович у 1961 році у Кримному. Це село завжди відзначалося високими спортивними здобутками, його команда постійно була серед лідерів на багатьох районних змаганнях.

«Спортом я займався з дитинства. До того ж мав хороших наставників – вчителів фізичної культури Адама Задерея і, на жаль, уже нині покійного Володимира Кизицького. Не дивно, що після закінчення школи я поступив на факультет фізичного виховання тоді ще Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки.

Мені подобалась гімнастика, але викладачі порадили вибрати напрямком спеціалізації спортивну ходьбу. Відтоді я став приділяти більше уваги їй, але водночас не полишав займатись на турніку, брусах, кільцях. Пригадую, як на третьому курсі тренери з гімнастики, котрі раніше зробили висновок, що цей вид спорту не для мене, побачили мої вправи і, вже й забувши сказане два роки перед тим, дивувались, як це я не потрапив у групу до них», – розповідає Олександр Гомза. 

Олександр Гомза на спортивному майданчику

У 1982 році, перевівшись на індивідуальний план навчання, Олександр Гомза розпочав свою трудову біографію у галиновільській школі. Через кілька місяців перевівся у Солов’ї.

Для дружини, з котрою поєднав долю ще в інституті, знайшлось місце вчителя математики у сусідньому Грабовому. Ірина Марківна родом з Тернопільської області, тож молоде подружжя ще довго вирішувало чи їхати на її батьківщину, чи все ж таки залишатись на Старовижівщині. Переломним став 1989 рік, коли Олександр Олександрович перейшов працювати у райцентр.

Читайте також: Грибний улов: старовижівчани заполонили мережу світлинами грибів

«Перші учні чомусь завжди запам’ятовуються найбільше. Ось і в мене так вийшло. Зараз часто згадую випуск, у якому навчалися Віктор Коліда, Михайло і Станіслав Грабовці, Михайло Євтушик, Тетяна Дацько, Ольга Яцина та інші. Вони тоді були у п’ятому класі, а далі я довчив їх до закінчення школи. До речі, Станіслав Грабовець також здобув вищу освіту на факультеті фізичного виховання і потім навіть був моїм колегою у школі», – розповідає педагог. 

З ініціативи Олександра Гомзи подвір’я школи та спортзал оновилось кількома спортивними спорудами: брусами, баскетбольними щитами, канатами, турніком, волейбольними сітками. Він старався розвивати дітей різнопланово, а тому займався з ними і ігровими видами, і бігом, і стрибками. Навчав вправам на гімнастичному коні, навіть сальто показував, як робити.

У 90-ті роки вечорами на спортмайданчику постійно збиралась молодь, яка випробовувала свої сили у підтягуванні на перекладині. До речі, гімнастичний турнік, що раніше часто встановлювали у спортзалі і кріпили до підлоги тросами, свого часу також привіз Олександр Олександрович з однієї з луцьких шкіл.

Читайте також: У Любохинах у педагога виявили коронавірус

Колишнім його учням здається, ніби ще тільки вчора Олександр Гомза, молодий і натхненний, прийшов працювати у старовижівську школу, а насправді він вже є ветераном спорту нашого краю. У 2011 році Олександр Олександрович вийшов з НВК райцентру на заслужений відпочинок за стажем. Та все ж продовжив свою викладацьку роботу у дитячо-юнацькій спортивній школі.

Нині веде тут волейбольні секції для дівчат. Його вихованки успішно виступали на багатьох обласних змаганнях, не раз ставали їх призерами. Першою ж втіхою у волейболі для нього стала перемога тоді ще учениць школи, з якими він займався, над ровесницями із Кримного. Вийшло, що таким чином він як тренер сам собі довів, що може не просто конкурувати із сильною командою із свого рідного села, а й зумів піднятися на більший рівень.    

У лютому наступного року Олександр Гомза відзначатиме своє 60-ліття, проте може дати фори багатьом своїм вихованцям. На сьогодні вимоги до них з фізичної культури стали помітно м’якшими, часто-густо заняття із цього предмета починає нагадувати якийсь факультатив, дітей вже мало побачиш на тій же перекладині, не кажучи вже про інші споруди.

З цього приводу можуть бути різні думки. Але випускники, котрі свого часу займались під керівництвом Олександра Олександровича, й зараз пригадують його насичені та цікаві уроки і з вдячністю відгукуються за любов, прищеплену ним до фізичної культури і спорту.

Юрій КОВАЛЬ

Фото автора