Старовижівчанин присвятив життя випробування літаків світового рівня

Цьогоріч 13 червня Ан-225 «Мрія» кружляв над Ківерцями. Радів би цьому й волинянин Василь Гасіч, якби не важка хвороба, що забрала в нього життя.

Він працював на Державному підприємстві «АНТК імені Антонова» над випробуванням цього повітряного судна – найбільшого у світі вантажопідйомного літака потужністю 250 тонн – пише Вісник.

Обдарований від природи шістнадцятирічний Василь Гасіч із села Ниці достроково закінчив школу. Вступив на факультет систем управління та програмування Київського політехнічного інституту. Ніколи не був він раніше так далеко від рідного дому, у столиці сумував за ним так, що йшов на залізничний вокзал, аби побачити хоча б знайомий напис на потязі «Київ-Брест».

Завдяки прекрасним знанням після закінчення інституту хлопця взяли на роботу у відділ льотних випробувань Київського механічного заводу, який пізніше перейменували в авіаційний науково-технічний комплекс імені Антонова. Так літаки стали в житті Василя Гасіча найважливішою справою. Йому багато чого довелося побачити і пережити. 

«Не вірте тому, хто каже, що вперше стрибати з парашутом не страшно. Але потім, коли пізнаєш смак висоти і приземлення, коли за кілька кілометрів від землі хочеться співати, розумієш значимість життя і його сенс»,  – розповідав він.

Василю Йосиповичу доводилося працювати над літаками Ан-32, 72, 74, 70, 124, 140, 225. Займався випробуваннями в екстремальних ситуаціях, адже існує тисяча різноманітних параметрів, котрі свідчать про придатність машини до експлуатації. На випробовування кожного залізного птаха йшло п’ять років наполегливої праці. Найбільшою любов’ю Василя Йосиповича був Ан-124 «Руслан».

«Це машина світового рівня. Як гарно і плавно він сідає, як пропорційно складений, має своєрідну грацію, – так говорити про літак може лише закохана у свою працю людина. –  Натомість Ан-70 – літак тисячоліття. Але він приніс тим, хто над ним працював, чимало болю. Під час його випробування з технічних та погодних причин загинули п’ятеро пілотів та два моїх колеги-експериментатори. З Ан-140 ми побували на міжнародній виставці в Ірані, з «Бураном» та «Мрією» – в Парижі», – був переконаний Василь. 

Двічі життя Василя Гасіча висіло на волосинці. Вперше, коли біля Мурманська в літака на висоті відмовив двигун. Причиною стала чайка. Потім з ладу вийшов і другий. Команді довелося йти на двох вцілілих. Якби не високий професіоналізм пілотів, хто знає, чи побачив би Василь Йосипович свої рідні волинські Ниці.

А потім трапився інший випадок: повертаючись із Новосибірська, загорівся акумуляторний відсік літака, перестали працювати прилади. Пілотам все ж вдалося посадити залізного птаха.

«Коли ступили на землю, крім запаху трави, не відчував більше нічого. Так і не зрозумів, чим вона пахла», –  дивувався, скільки жив.

Будучи киянином, Василь Йосипович  ніколи не забував своє рідне село. У відпустці – з косою, копачкою, босоніж – таким бачили його земляки. Допомагав родині. Ніколи не дер високо носа, ні з ким не сварився, нікого не осудив. Двері його столичної квартири були завжди відчинені для молоді, яка приїздила в столицю, щоб здобути освіту.

Повернутися в Ниці Василя Йосиповича змусила хвороба, що, очевидно, була пов’язана з  виконанням професійних обов’язків. Та, стиснувши зуби, він терпів невимовний біль, на який, щоб не засмучувати, не  жалівся рідним. А коли кілька місяців тому Василя не стало, провести його в останню путь зібралися люди й з навколишніх сіл, і всі, хто його знав. Бо для них він, хлопець з віддаленого волинського села, який ствердився в житті, був і залишається прикладом працелюбства, порядності та великої любові.

Наталія ЛЕГКА

Читайте також:  Капітан з Латвії у Шкробах будує церкву