Фермер зі Старовижівщини впроваджує бізнес на поросятах

23 Березня 2020, 13:00
Петро Бірук сподівається, що селянська праця колись буде цінуватися й в Україні 5525
Петро Бірук сподівається, що селянська праця колись буде цінуватися й в Україні

В останні роки на Старовижівщині стрімко зменшується кількість поголів’я великої рогатої худоби в одноосібних селянських господарствах.

Зараз у Старій Вижівці з її понад 5 тисячами населення налічується не більше 50 корів. Люди збувають своїх теличок ледь не щодня, бо, зважаючи на низькі закупівельні ціни на молоко та м’ясо і водночас важку працю, яку потребує сільське господарство, просто не бачать вигоди їх тримати.

Така сама ситуація й в інших населених пунктах. Скажімо, у Буцині колись було до 300 корів, а минулого літа тут випасали усього два їх табуни, які нинішньої весни ще зменшаться.

Читайте також: Секрети майстра зі Старовижівщини, який споруджує печі та каміни

В один із них ходить чотири корови Петра Бірука, а ще недавно їх взагалі було шість. Петру Петровичу не звикати до праці на землі. Свого часу він закінчив Житомирську аграрну академію. У 2002-2006 роках очолював ТзОВ «Буцинське». Після розпаювання його майна вирішив не залишати сільгоспвиробництво і створив власне фермерське господарство.

«По правді кажучи, воно існує тільки заради того, щоб отримати хоч якусь дотацію від держави. Його треба було не «Бірук» назвати, а «Біда», бо постійно доводиться не розвиватись, а боротись за виживання»,  – каже  48-річний чоловік.

Буцинець вирішив зробити ставку на м’ясо-молочне виробництво. Як ніхто з його односельчан, утримує аж 12 голів великої рогатої худоби. Із них – вже згадані 4 корови та 8 теличок і бичків. Крім того, годує 10 свиней, зокрема і три свиноматки, адже переконався що, займаючись тваринництвом, найвигідніше продавати малих поросят.

Допомагає давати раду такому чималому господарству дружина Тетяна, котра до того ж працює вчителькою у місцевій школі. Важко навіть уявити, коли Біруки встигають усе доглянути.

«Корів доїмо з допомогою доїльного апарату. Через зайнятість дружини, часто я це роблю сам, Гірше їх випасати. Зараз, коли наш табун зменшився, це доводиться робити значно частіше. Тому думаю з літа їх не виганяти разом з іншими сільськими, а припинати окремо», – каже Петро Бірук.

Для цього та для заготівлі сіна Петро Бірук орендує п'ять гектарів паїв у своїх односельчан-пенсіонерів. Крім того, 12 гектарів засіває зерновими: пшеницею житом, вівсом. 9 із них – також орендовані, 3 – власні.

«Сьогодні ніхто не хоче займатись сільським господарством, всі прагнуть щось перепродувати, чимось торгувати, Так зараз вже є справжня конкуренція між заготівельниками м’яса, котрі приїдуть до тебе за першим дзвінком. Немає проблем і зі збутом молока. Його можна продавати на завод. Ми ж реалізовуємо його своїм односельчанам у Буцині. Так виходить трохи дорожче. Місцевих покупців вистачає, хоча колись у нас майже в усіх було своє. Щоправда, інколи возимо молоко на базар у Ковель», – ділиться своїми враженнями сільгоспвиробник. 

За словами Петра Петровича, попит на сільгосппродукцію зростає навіть у селах, тільки вирощувати її мало хто береться.

«Якби це було легко, то разом зі мною залишилися б працювати мої діти. Але донька Світлана здобуває професію лікаря, а син Валентин навчається на педагога. За багато років держава у нас не спромоглася розробити розумну аграрну політику. Замість того, щоб підтримувати і стимулювати свого виробника, чималі обсяги багатьох культур завозять з-закордону. Як тільки якась із них вродить краще, одразу падають закупівельні ціни. У нас умови для господарювання створюють хіба що для великих агрохолдингів. Натомість у Німеччині багато фермерів, у кожного з яких в середньому – близько 20 гектарів землі. Якби так було у нас, то села б не занепадали, люди мали б роботу у себе вдома», – розмірковує господар.

Часто він шкодує за тим, що не вдалось зберегти ТзОВ «Буцинське», розпаювали і знищили його майно. 

«Не раз дружина і діти повторюють, що треба було б продати усю нашу техніку і худобу та вирушити на заробітки у Польщу. Але ж всі закордон не поїдуть, Мені не дозволяє зробити це власне сумління, можна сказати, навіть бажання довести своє «я», а не відчувати себе чужоземцем десь по світах. Зрештою, комусь же треба господарювати на нашій землі», – каже Петро Бірук.

Юрій КОВАЛЬ

Читайте також: На що розподілили залишки районного бюджету. ПЕРЕЛІК

Старовижівські лісівники проводять дезінфекцію зон відпочинку

У Старій Вижівці заборонили ринкову торгівлю

Як майстер із Любохин виготовляє човни

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024