Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Гончар із Рокити розповів про цілющі властивості глини

10:10 11.11.2019
441

Така глина, як в Рокиті, що на Старовижівщині, на думку науковців, єдина в Україні. Унікальна тим, що має гейзерне походження, з’явилася мільйони років тому.

У Рокиті та сусідньому Дубечному з цієї глини можна виготовляти фаянсовий та фарфоровий посуд, пише Вісник.

Традиційне ремесло поліських гончарів відроджує і продовжує досвідчений майстер Василь Курилюк.

У РОКИТІ БУЛО 185 ГОНЧАРІВ

На початку ХХ століття в невеличкому селі Рокита налічувалося 185 гончарів, які сплачували фінансовий податок, і 30 горнів, що більше ніж у знаменитій гончарній столиці – полтавському Опішному. Лише Тихон Якимук за тиждень випалював 420 різних виробів!

Добре пам’ятають у Рокиті і майстра від Бога Василя Бондаря. Трудився він у місцевому гончарному цеху на цегельному заводі. Саме у нього й переймав давнє ремесло Василь Курилюк з Дубечного – тепер досвідчений майстер-гончар. А потім їх обох забрали на Дубечненський керамічний завод. Та проіснував цех там років з п’ять. Тому двом гончарям довелося вкладати свої вироби в сумки і продавати їх у Ковелі та Ратному на базарі.

«Варішок, набірашок, гладишка, слой – так колоритно називали глиняний посуд у моїй рідній Рокиті. Опушка – виріб опуклої форми з тоненьким горлом для зберігання рослинної олії. У ньому завжди стояло гусяче перо пір’ям донизу. Коли господиня готувала якусь страву, то виймала з опушки гусяче перо: скільки олії вчепиться на пір’їну – тим і засмачували борщ або суп. Якщо вмочували в олію двічі, то це вже була надто добре приправлена страва», – розповідає Василь Курилюк.

Василь Пилипович свято береже варішок, у якому родина його діда Нестора Сливки готувала узвар із сухих яблук та груш, та величезну макітру, котрим понад сімдесят років, та гладишку, що випалив його батько Пилип Курилюк.

– В останній готували омачку (страву із сиру та сметани), – продовжує Василь Курилюк. – У хаті мешкали чотири покоління, тобто 12 людей, тож і посудина мала бути такою, щоб наситити всю родину.

Та аж ніяк не можна забувати про те, яким непростим був труд гончаря. Трохи не розрахував, потрапив у глину вапняк – і «постріляли» горшки. Вся праця нанівець.

– Зате ці ремісники ніколи не хворіли виразкою шлунка, у них не боліли руки, – розповідає Василь Курилюк, – бо про цілющі властивості глини відомо з давніх-давен. Якщо із такого глечика місяць пити криничну воду, то можна вилікувати ту ж саму виразку. Спосіб простий: наливаємо в глечик воду і вистоюємо її 10 днів, наступні 10 – п’ємо цю воду, доливаючи стільки, як випили, і ще впродовж 10 днів допиваємо водицю до дна, не доливаючи ані краплі в посудину. Виразка куди й подінеться.

НАВЧАЄ НА БАТЬКОВОМУ СТОЛІТНЬОМУ КРУГУ

Більше як за тридцять років гончар навчив цьому ремеслу багатьох своїх учнів.

– А от із трьох моїх доньок улюблену справу перейняла лише найменша, Марійка, – говорить Василь Пилипович.

Василь Курилюк – затребуваний гість на багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсах із цього виду самобутнього мистецтва у Польщі, Білорусі. У 2007 році брав участь у Всеукраїнському з’їзді молодих гончарів в Чигирині, де представляв творчість двох своїх вихованців. Жодна із дванадцяти волинських «Берегинь» не обійшлася без майстер-класу від Василя Курилюка. Кілька років підряд відвідує «Волинську Січ» на Світязі, де в таборі відпочинку навчає гончарству дітей, що залюбки крутять його гончарний, ще батьківський, круг, якому майже 100 літ!

Наталія ЛЕГКА

Загрузка...
Загрузка...
Коментарі
27 січня
Вчора
25.01.2020
24.01.2020
23.01.2020
22.01.2020
21.01.2020
20.01.2020
19.01.2020
18.01.2020
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин