Садівник Петро Дмитрук із Дубечного Старовижівського району багато років віддав улюбленій справі. Чоловік бідкається, що не один рік хулігани нищать його квіти.
Цьогоріч невідомі вирвали з корінням й розкидали понад 200 тюльпанів, пишуть Волинські новини.
Йому вдалося вивести персик власної селекції, на кущі глоду виростити яблука та груші, на дикій вишні – сакуру. На обійсті Петра Олександровича росте чимало саджанців хороших сортів яблунь, груш, слив, смородини, а ще – різновиди клена, плюща, їстівного каштана, калини, жасмину, спіреї, гортензії, самшиту, ялівцю та інших фруктових і декоративних культур.
Волинський садівник закоханий і в квіти, тому поміж деревами та кущами висадив величезну кількість тюльпанів, які в період цвітіння стають океаном червоного кольору. Саме з ними Петро Дмитрук і має величезні проблеми. Щороку чи то із заздрощів, чи аби завдати збитків, губителі природи намагаються знищити його квіткове царство. Не став винятком і цьогорічний сезон.
«У Пасхальну ніч невідомі вирвали з корінням і розкидали по дорозі та на сусідньому обійсті більш як 200 тюльпанів. Звернувся в поліцію. Ті знайшли нібито зловмисника – юнака зі Здомишля Ратнівського району, але хлопець каже, що нарвав для своєї дівчини лише букет із 50 тюльпанів, а хто пошкодив решту квіток, він не знає», – розповідає Петро Олександрович.
Кілька років тому хтось також вирвав багато тюльпанів і викинув за огорожу, позаминулого трапилася така ж оказія, коли 100 корчів цих квітів викопали, а 100 знищили. Крадуть тоді, коли знають, що господаря немає вдома, а іноді не бояться і його присутності.
За три-чотири метри від обійстя Дмитрука розташований бар, де збирається молодь не лише з Дубечного, а й з інших сіл.
«До орендаря закладу в мене претензій немає, чоловік порядний. А от відвідувачі чого тільки не коять. Колись і шифер на моєму будинку побили, і колодку для рубання дров на дах закинули. Не раз доводиться збирати пластикові пляшки, скло», – каже садівник.
Обійстя Петра Дмитрука та бар розділяє заїзд до сусідського господарського приміщення.
«Якби його закрили, бо користується ним практично лише один сусід, то й безчинства такого було б значно менше. З цього приводу я намагався відстояти свою точку зору навіть через суд, але справу програв. Тепер чекаю її перегляду в суді вищої інстанції, у Києві, однак надія серце не гріє. Дивує те, що в рішенні суду записано, нібито мої кущі червоної смородини руйнують сусідську огорожу, насправді ж вони її підтримують. Це я вам як спеціаліст кажу», – вважає Петро Дмитрук.
Погоджуватися або ні з аргументом досвідченого садівника – справа суду. Однак дім, у якому живе, Петро Олександрович придбав багато років тому. Тут колись був сільський медичний пункт. Як запевняє, меж земельної ділянки не переносив, двічі міняв паркан, але хулігани руйнують і той, що є нині. Одні сусіди стверджують, що спірна дорога тут була здавна, інші вважають, що люди, які там їздять, могли б без неї обійтися.
«От, хай як прикро, доводиться судитися, – сумно зітхає Петро Олександрович, – бо душа болить, коли бачиш, як знищують плоди праці твоїх рук, красу, яка мала б радувати людей. Я не шкодую тюльпанів і готовий поділитися ними з кожним, хто попросить, але бути таким жорстоким до природи – гріх».
Чоловік розповідає, як у молоді літа вирощував 114 сортів тюльпанів, вивчав їх, готувався захищати навіть дисертацію, але життя склалося так, що змушений був повернутися в Дубечне і взятися за фермерство, залишивши наукові дослідження. Йому хотілося радувати земляків, тож дерева та кущі не лише оточують його дім, а й прикрашають обійстя по інший бік огорожі, тобто з дороги, якою дубечненці поспішають на залізничну станцію.
Доглядати свій скарб чоловікові з роками стає все важче. Хочеться спокою, теплих людських стосунків і взаєморозуміння. Бо річ саме в них, а не в тюльпанах чи кущі червоної смородини.