Чевель у 1960-1970-х роках: спогади колишньої учительки про школу та сільський побут

Яна Курилюк

Подякувати

18 серпня 2026, 11:30

  1331

Зберегти

ФОТО

У мережі оприлюднили спогади колишньої вчительки Ольги Кислої про село Чевель на Волині у 60-70-х роками минулого століття.

Допис оприлюднили у спільноті «Чевель – родинне тепло».

Публікуємо спогади Ольги Кислої без змін.  

Ґрунтова дорога, яка розкисає і перетворюється в суцільне болото під час дощів, невеликі, але ошатні побілені дерев’яні хати, чимало яких в старій частині під соломою, закрите, без куполів приміщення церкви у центрі, клуб, магазин, приміщення колишньої сільради, де був єдиний телефон і два одноповерхових корпуси школи, збудовані у 30-ті роки, за Польщі.

Таким я побачила Чевель у жовтні 1963 року, куди після кількамісячної декретної відпустки, з маленькою донечкою Світланою на руках, приїхала за направленням працювати у місцеву школу.

Мене поселили на квартиру у звичайну сільську хатину, власником якої були старенькі дідусь та бабуся Бутмерчуки. Хата була поруч зі школою, без електрики, з гасовою лампою. Гас привозили з райцентру і продавали з спеціальної цистерни, яка була облаштована біля магазину.

Пам’ятаю, за гасом були постійні черги і люди приходили за ним з різним чудернацьким посудом. Взагалі черги були поширеним явищем тієї пори. Пригадую, масло тоді лежало великими грудами, продавалось на вагу, загорталось в грубий папір, рулон якого стояв в цьому ж магазині. З цього паперу робили кульки, в які загортали карамельки, халва та інший товар. Олія з великою бочки накачувалась в пляшки, які приносили покупці.

На другий день після приїзду до села було знайомство з вчительським колективом, який тоді очолював ветеран Другої світової війни Василь Григорович Тимошенко. Колегами по роботі: Смолярчук Віра Олексіївна (вчителька молодших класів), Пишняк Катерина Онисімівна (завуч, вчителька української мови та літератури), Давидова Ніна Миколаївна (початковіі класи), Герман Людмила Станіславівна (початкові класи), Смолярчук Віра Йосипівна (російська мова і література), Смолярчук Василь Миколайович (географія, фізкультура), Осіїк Ганна Іванівна (математика), Тимошенко Любов Петрівна (біологія), Тимошенко Василь Григорович (історія), Толстушко (Гупік) Надія Василівна (старша піонервожата, співи).

Цей невеликий, але дружний колектив тепло прийняв мене в свої обійми. З роками він став моєю другою сім’єю, з усіма радощами та незгодами. Як я вже й казала, школа складалась з двох корпусів: в одному розміщувались старші класи, вчительська та кабінет директора, в іншому початкова школа. На початку 1970-х збудували ще один корпус, де розміщувались 1-й та 4-й класи і піонерська кімната.

Я була вчителькою початкових класів. Першими моїми учнями були Савчук Галина, Петричук Галина, Ворожчук Микола, Минько Леонід, Сливка Любов, Резюк Галина, Гайда Палагія, Коржан Галина, Коржан Палагія. Писали чорнильними ручками з пером. На кожній парті стояли чорнильниці. Для вироблення каліграфічного почерку це було краще, але мінусом були постійні чорнильні клякси. Учні також часто бруднились чорнилом.

В школі було пічне опалення, класи опалювались в основному дровами, які заготовлялись в достатній кількості і зберігались в дров’яних сараях. Туалет був вуличним, окремо відділення для вчителів, окремо для хлопців та дівчат. Воду для пиття наливали в спеціальні бачки, які стояли в коридорах. В класі проводили щоденне чергування учнів, які мали забезпечити, щоб на уроках була крейда, чиста дошка, тощо.

Великої плинності кадрів серед вчителів не було, однак часто змінювались вчителі іноземної мови, якою в Чевелі була французька. Так тривало до того часу, доки не прийшла Цехош Антоніна Павлівна.

Я поступово освоювалась в колективі, більшість часу проводила в школі. Завдячую при цьому господарям помешкання, де квартирувала, за те що допомагали доглядати донечку. Адже за всі часи мого перебування в Чевелі дитячого садочка там не було, дітей доглядали бабусі з дідусями або старші брати та сестри.

Наставниками, порадниками, життєвим взірцем для мене стали Віра Олексіївна Смолярчук та Катерина Онисімівна Пишняк. Ці чудові, добрі, щирі жінки, які приїхали на Волинь вчителювати зі Сходу України, стали моїми подругами. Вони постійно підтримували, допомагали, не давали відчути себе самотньою.

Ця дружба тривала роками, доки Віра Олексіївна не переїхала до села Синове, де чоловік Іван Давидович очолив місцевий колгосп. На жаль, через важку хворобу ця дуже хороша людина померла молодою і була похована в Чевелі.

А з Катериною Онисімівною ми дружили до 1978 року. Ця людина непростої долі, маленькою пережила Голодомор, доглядала хворого сина, але ніколи не впадала у відчай, прожила довге життя й виховала не одне покоління чевельців у любові до своєї землі, рідної мови.

Загребельний Іван Єгорович – чоловік Катерини Онисімівни − в роки Другої Світової був учасником УПА, одним з небагатьох освічених фахівців, його обирали секретарем сільради, через тиск з боку відповідних органів написав заяву на звільнення, але виконком сільради не задовільнив його заяву.

Чевель пам’ятаю лише з хорошого боку. Привітні, прості, працьовиті люди, мальовничі ліси, які щороку дарували чорницю, лохину, гриби; озеро Святе.

Коло мого спілкування поступово розширювалось. Зі щемом в серці згадую товаришування з Галиною і Степаном Сливками, Надією і Миколою Смолярчуками, Вірою Йосипівною і Василем Миколайовичем Смолярчуками. Саме ці люди вчили господарювати, обробляти городи, справлятись з побутовими проблемами. Крім роботи, збирались в ліс по гриби, варили юшку на озері.

Стало легше після повернення мого чоловіка Анатолія після служби в армії.

Вдосконалювався і побут: село було електрифіковано, в трьох кілометрах від села облаштували зупинку поїзда на залізничній колії, що з’єднувала Ковель і Брест, з’явились перші телевізори.

Донечку на виховання забрали батьки, а ми з чоловіком цілком віддались роботі: Анатолій став працювати в Старій Вижівці водієм на пошті, а я вдосконалювала педагогічні навики.

Довелось бути й агітатором, переконувати жителів села здавати державі молоко, сільськогосподарську продукцію, була і секретарем комсомольської організації молоді с.Чевель, активно займалась художньою самодіяльністю, відвідувала драмгурток.

Ставили п’єси на військову тематику, аматорами на той час були як вчителі села, так і молодь: Резюк Олексій, Смолярчук Микола…. Завідувачкою клубу була Давидова Валентина (старша донька Ніни Миколаївни Давидової, згодом Баран). З концертними програмами постійно виїжджали в сусідні села. Активними учасниками художньої самодіяльності були вчителі. Особливим голосом виділялась Людмила Станіславівна Герман.

Ряди педагогічного колективу поступово поповнювали нові вчителі – Дятел Галина Семенівна (яка згодом стала Ворожчук), Обриньба Анатолій Іванович, уродженець Полтавщини, Волох Галина Яківна, Маглей Валентина Павлівна.

Згодом змінили «квартиру». Новими сусідами стали сім’я Марії та Юхима Бобрових, дуже інтелігентна, вихована і культурна родина. Юхим Семенович працював у сільському магазині, завжди підтягнутий ввічливий, Марія була домогосподаркою.

Неподалік проживала багатодітна сім’я Івана і Надії Петричуків. Іван Павлович був непересічною особистістю. Протягом декількох десятиліть у шістдесяті – вісімдесяті роки − беззмінний листоноша, який розносив газети, листи та пенсії і діти часто грались в «петручика».

А до того, в повоєнні роки, Петричук був депутатом сільради, навіть виконував обов’язки голови, колгоспним бригадиром. Записаний за походженням як білорус, народився на тій території, яка після війни відійшла до Польщі і вся родина залишилась там. Дружно жили і з іншими сусідами: Лідією та Миколою Смолярчуками.

У 1969 році народилась друга донечка, яку назвали Тетяною. Так як це були часи войовничого атеїзму, то про хрещення в церкві не могло бути й мови, то ж урочисту реєстрацію провели в сільському клубі.

Обживались, звикали, працювали. Ділили добрі новини і не дуже з чевлюками, і самі стали одними з них. Добрим словом хочеться згадати фельдшерку Надію Гайду, Ганну і Хому Левчуків, Гашку і Миколу Гайчуків, Василя Івановича Смолярчука, Ганну і Івана Савчуків.

Другим моїм випуском були діти, народжені у 1959 році: Ніна Савчук, Галя Осіїк, Степан Бутмерчук, Микола Сливка, Микола Гайчук, Люба Резюк, Маруся Оліферович, Валя Бурда, Валя Євстратова, Люба Цалюк, Галя Шамайда, Галя Заблоцька, Галя Дмитрук, Міша Сливка, Іван Петричук, Люба Мазурик, Галина Мойсеюк, Володя Коржан, Толя Карпук, Ксенія Карпук.

У 1970 році прийняла новий набір першокласників. 1963 року народження: Галя Смолярчук, Галя Шамайда, Степан Смолярчук, Люда Карпук, Віталік Гайда, Тамара Савчук, Люба Міліщук, Галя Гупік, Павло Пожиток, Петро Сливка, Міша Сікорський, Петро Карпук, Коля Матвійчук, Свєта Кисла, Галя Ворожчук, Валя Яворська, Валя Оліферович, Коля Оксенчук, Василь Гайда, Наташа Сливка, Коля Савчук, Люба Савчук, Галя Минько, Микола Осіїк, Вітя Сопронюк.

Четвертими моїми першачками у 1973 році стали дітки народжені у 1966 році: Саша Матвійчук, Коля Куцик, Шамайда Ліда, Вітя Смолярчук, Стьопа Петричук, Вітя Ворожчук, Володя Бондар, Володя Гупік, Жора Кисельов, Толік Гупік, Саша Ерл, Толік Бондар, Вітя Бондар, Коля Шуляр, Віталік Карпук, Петя Савчук, Іван Кичан, Галя Савлук, Галя Туранюк, Алла Сопронюк, Лєна Бондар, Лєна Шамайда, Міра Карпук, Рая Мазурик, Галя Лобасюк.

І останніми моїми учнями в Чевелі були Сливка Оля, Оля Шуляр, Вітя Яворський, Толік Матвійчук, Таня Кисла, Толік Минько, Ворожчук Наташа…..

За сімейними обставинами у 1978 році моя сім’я переїхала на постійне місце проживання до Володимира- Волинського.

Майже п’ять десятиліть пройшло з того часу, мої учні давно виросли, створили свої сім’ї, живуть по всьому колишньому Союзі, стали поважними людьми. Багатьох уже, на жаль, і немає серед живих, але для мене вони завжди в пам’яті маленькі дівчатка в білих фартушечках і хлопчики з чубчиками на голові.

Пам’ять про колег, учнів, жителів Чевеля невмируща. Це були чудові роки, не легкі але щирі. Люблю вас усіх, мої «чевлюки».

Учителька початкових класів Чевельської школи 1960 ті-70-тих роках

Ольга КИСЛА