Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Журналістка зі Старої Вижівки за 40 років у професії вперше дала інтерв’ю

18:15 17.06.2018
397

Журналістка Наталія Фещук зі Старої Вижівки вперше за свою професійну діяльність не пише, а сама дає інтерв’ю.

18 червня вона відзначатиме ювілей.

Про це пише Вісник.

Наталію Фещук добре знають не лише місцеві, а й люди з інших районів. Бо за майже сорокалітню журналістську діяльність більше восьми років була редактором районної газети. Написала чимало матеріалів, які зачіпали серця читачів.

Вчила школярів... математики

Наталія Петрівна з особливим теплом розповідає про маленький куточок на Чернігівщині, звідки родом її батько. За кілька метрів від хати тече Десна, мальовниче описана Олександром Довженком. «Я всім кажу, що є жителькою двох областей – Волинської та Чернігівської, бо вони обидві мені дорогі. І хоч шлях неблизький, намагаюся хоч раз на рік провідати родичів на Чернігівщині», – каже пані Наталія. Здобувши професію бухгалтера, батько поїхав працювати на Волинь. Тут знайшов своє кохання – біленьку тендітну Надію, фельдшера-акушера у сільському медпункті.

– Бабця розповідали, що коли тато повіз маму на Чернігівщину, то, побачивши здалека постать високого статного сина, а поруч – малесеньку дівчинку, здивувалася: «Хіба тут такої не було?» – усміхається Наталія Петрівна. – Але таки не було. Мама всім сподобалася, бо була дуже вродливою, доброю, співчутливою. На виклики спішила вдень і вночі. Мама хотіла, щоб я стала лікарем, але ще з дитинства знала: це не моє. Мені добре давалася література. А ще математика, напевно, це татові гени. Але десь у сьомому класі я вперше написала замітку у районну газету. Її надрукували, і відтоді вирішила, що стану журналісткою.

Однак вступити в університет на омріяну спеціальність з першого разу не вдалося. Два роки дівчина викладала математику у школах сіл Текля та Стара Гута. А потім знов узялася штурмувати вуз – і таки стала студенткою. У 1979 році Наталію офіційно прийняли у Старовижівську районну газету на посаду кореспондента відділу листів. Своїм вчителем вважає Степана Скоклюка, який підправляв тексти, підказував теми. І перше завдання пам’ятає: дощової погоди добиралися у віддалене село Комарове, щоб написати, як там працює магазин. Наталія Петрівна пройшла всі щаблі творчої кар’єри, тож коли отримала призначення на посаду редактора, знала всі тонкощі журналістської справи. Маючи у співзасновниках органи влади, звичайно, не просто робити цікаву і змістовну газету. Не раз доводилося мати незручні бесіди з начальством. Вміла відстояти свою думку.

– Намагаюся писати об’єк­тивно. Висвітлювати правду, якою б жорсткою вона не була, – каже колега.

Подарунок від Іова Почаївського

Мало хто знає, що Наталія Петрівна не лише невтомна журналістка, а й глибоковіруюча людина. З паломницькими поїздками побувала у багатьох святих місцях. Навіть у величному Храмі-на-Крові, що зведений на місці розстрілу царської сім’ї Миколи ІІ у Єкатеринбурзі. Тому здивувалася, коли почула, що лише у п’ятдесят Наталія Петрівна вперше поїхала у Почаїв.

– На все воля Божа, – мудро відповідає жінка. – Значить, Йому угодно було саме тоді привести мене в Почаїв. Я стояла в черзі до печерки, де молився Іов Почаївський. Підходить до мене послушниця, бере за руку і каже: «Хочу, щоб ви мені допомогли». «А як?» – не зрозуміла я. Вона розповіла, що невдовзі буде вечірня служба, і треба почистити підсвічники. Це велика честь допомагати послушниці у храмі. Потім розповіла про цей випадок своїй духовній сестрі, а вона: «Це тобі Іов Почаївський зробив такий подарунок у день народження».

А ще ювілярка – турботлива мама та бабуся. Вона виростила двох прекрасних синів Петра та Романа. Хлопці здобули освіту, а головне – стали хорошими людьми. Мають щасливі сім’ї, файні господарі. Петро мешкає у Старій Вижівці, Роман теж тут зводить дім. Найбільшою втіхою для бабусі Наталії є її троє внуків. Близькі друзі знають, що Наташа – завзятий грибник та ягідник. Вона завжди радо пригощає маринованими білими грибочками та смачнючим варенням. А ще дарує близьким прекрасні ліричні вірші. Але, як кажуть, швець ходить без чобіт. Так і Наталія Фещук – має сотні віршів, і жодної поетичної збірки. На моє здивування скромно відповідає, що не любить публічності. Відкриває свою душу лишень найближчим. На ювілей зберуться друзі, рідні. А найкращим подарунком був би приїзд молодшого брата Володимира, який мешкає аж у Владивостоці.

Руслана ТАТАРИН

Коментарі
21 липня
Сьогодні
Вчора
19.07.2018
18.07.2018
17.07.2018
16.07.2018
15.07.2018
14.07.2018
13.07.2018
12.07.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин