Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Анатолій Оліфірович
Анатолій Оліфірович

«Мені постійно сниться той перший»,‒ снайпер зі Старої Вижівки розповів про війну

14:00 11.06.2018
993

Анатолій Оліфірович зі Старої Вижівки був снайпером два з половиною роки.

Про це пише Волинь-нова.

На центральних вулицях Старої Вижівки вирує базар, а я заходжу у хвіртку й опиняюся в затишному будинку. Тут тихо закипає чайник і пахне пирогами. Але перед очима передова і спалахи від пострілів: Анатолій Оліфірович розповідає, як він був снайпером на російсько-українській війні

«Ми сидимо і каву п’ємо, а бойовики одні по одних лушпашать»

Він повернувся із заробітків у Білорусі саме тоді, коли українські частини зазнали великих втрат в Іловайському котлі. Ілюзій про війну і швидку перемогу не залишалося, але втікати від призову не збирався. 1 вересня 2014 року Анатолій пройшов медкомісію, а вже наступного дня поїхав на службу.

Хотіли зовсім мене списати, але в госпіталі вмовив, щоб хоч в ЗСУ залишитися. Після того на новий контракт перебрався ближче у Володимир–Волинський, у 14–ту бригаду. А там попав на посаду командира відділення. Був тимчасово виконувачем обов’язків головного сержанта взводу розвідки, командира взводу, ​перераховує Анатолій. ​Хлопців трохи повчив, досі телефонують і дякують, просять повертатися назад.

Мені командири з Харкова дзвонили і подяки передавали, ​в кімнату заходить мама Анатолія Євгенія Іванівна. ​Його ж і медаллю нагородили. Молодець, я ним горджуся! А що прийшов живий-здоровий, не поранений, то дякуючи материним молитвам. Я за нього день та ніч молилася, і за всіх хлопців.

Анатолій тим часом розповідає, як у селі Сокільники Луганської області повісили український прапор на ворожій території. Серед ночі почепили на водокачці два знамена: українське та Нацгвардії. Вранці повернулися через мінні поля, хоча довелося зо два кілометри повзти по снігу.

Ще й заблудилися… ​додає мама.

Добре, що рація була, то хлопці трасерами показали, куди іти. Тільки вернулися, як прийшов наш начальник блок–поста. Він здогадувався, що ми це зробимо. На тій стороні з одного боку були казачки, а з другого  ​всяка шваль. Казачки побачили, що висять українські прапори і почали в той бік стріляти, бо подумали, що ми зайняли село. Ті у відповідь — ​на казачків. Ми сидимо і каву п’ємо, а вони один одного обстрілюють, ​усміхається Анатолій. ​Командир каже: «Ще такого не бачив». Уранці нас викликали до комбата. Він уже все знав і приїхав з нагородами, але попередив, щоб такого більше не робили.

Першу ротацію весь час був на передовій. Щодня обстріли. Рятували собаки і коти. Як тільки тварина ходить двором  ​все нормально, але щойно поперла в бліндаж  ​миттю за нею. Якщо випадало кілька днів затишку, то в хлопців здавали нерви і ледве не кидалися один на одного. Додому у відпустку Анатолій, брудний і немитий, потрапив на перший день Різдва.

«У дощ, у спеку ‒ ​куля йтиме по-різному»

Спочатку Оліфірович був кулеметником, а потім пішов у 8-й окремий полк спецпризначення і отримав спеціальність розвідника-снайпера. Двічі був у школі снайперів у Петрівцях Київської області.

Толкові інструктори були, багато чого навчили. Снайпінг  ​це ціла наука. Треба правильно вирахувати вітер, тиск. Узимку, влітку, в дощ, у спеку  ​куля йтиме по-різному. Це все треба знати, усі таблиці й похибки. Другий раз на курси приїхали тільки четверо людей із першого набору. Решту  ​як змело. Бо тепер багато усіляких антиснайперських комплексів: не встигнеш вистрілити, як тебе накрили. За звуком, за спалахом, оптикою фіксують, ​пояснює.

А як з цим боротися?

Вистрілив і чимшвидше відходиш. Але й то варіантів мало, бо автоматичний гранатомет криє площу 100 на 100 метрів. Хіба перебуваєш у такій льожці, що пощастить.

Досі в армії користуються здебільшого гвинтівками СВД, хоча є й нові «Баррети». Проте до останніх дорогі патрони. Але з СВД, каже снайпер, реально можна працювати лише на віддалі до одного кілометра. У сучасній війні снайпери все частіше виконують функції розвідників. Якось у Попасній Анатолій із товаришами вирахували блукаючий міномет. Зброю бойовики ставили на невелику вантажівку, їздили по наших тилах, просто з кузова стріляли і швидко зникали. Хлопці примітили, що в одному будинку на підконтрольній території щоночі в підвалі горить світло. Передали цю інформацію, куди слід, і під час зачистки там виявили міномет. Двох бойовиків убили, двох узяли в полон, один зміг втекти.

Пізніше під час служби на контракті Анатолій уже сам передавав досвід молодим бійцям.

Я їх вивозив і тренував. Учив на виходи ходити. Половина була неотесаних. Якщо хлопець дивиться в оптику і питає куди цілитися, то який із нього снайпер?  ​розказує Анатолій. ​Зараз телефонують і дякують: «Анатоліч (позивний Анатолія Оліфіровича.  ​Авт.), завдяки вам взяли перше місце на змаганнях». У 14-й бригаді майже щоночі виходили на виходи. Брали з собою лише досвідчених бійців, бо на своїй дорозі доводилося натрапляти на отакі «подарунки», ​показує у телефоні фото протитанкової міни, на яку закріплена граната РГД-5. ​Ось бліндаж, який вдалося сфотографувати за допомогою бінокля. Доходиш до тієї зони, де думаєш, що й сам ставив би розтяжки, береш тоненьку гілочку між пальці й тримаєш перед собою. Так і йдеш. Гілочкою можна відчути перепону і виявити розтяжки.

«Поганий той снайпер, який доходить до рукопашного бою»

Ось мої рукавиці з 2014 року  ​бережу на пам’ять, ​Анатолій приносить загрубілі шкіряні. ​Руки мають бути закриті, якщо доведеться повзти. Зверху нашивки, ніби для рукопашного бою. Але поганий той снайпер, який доходить до рукопашного бою. Для захисту від тепловізора брали плащ із фольги. У кікіморі (маскувальний одяг для снайперів. ​Авт.) тебе ніхто не побачить. Лежиш у ній у спеку, ще й одягнений. Усе з тебе пливе. Треба спостерігати, а в очі піт попадає, пече, чухається, ​каже мій візаві, а я врешті розумію: рукавиці зашкарублі, бо не раз були просякнуті потом. ​Узимку мерзнеш. У туалет ходили в мішок, «під себе» або в памперс. Для того й брали з собою рюкзак снайпера, у якому що хоч було. Вночі виходили на «льожку». Знаходиш ціль, відпрацював і повертаєшся. Якщо не можеш вдень, то жди ночі. Що хоч було, всяке… Та що розказувати. Вам цікаво буде, якщо я скажу, що мені постійно сниться той перший?

Перший блокпост?  ​не одразу знайшовся я.

Ні, ​невесело сміється снайпер, і я вже здогадуюся, про якого «першого» йдеться.

А як виходили з того стану?

Я ще не вийшов.

А що треба робити, що вийти?

Робиш вигляд, що відійшов, а насправді  ​ні. Легше, коли посидиш із кимось своїм, поговориш з хлопцями. Після того трохи легше. Роботою треба зайнятися, щоб дурне в голову не лізло. Збираюся десь поїхати на заробітки. Запрошували багато на контракт і по снайпінгу працювати. Але щось я в ту структуру не хочу йти, бо вона повертається до людей «одним місцем». Я, скоріше, піду з народом на Київ, а не проти нього. Задовбала та несправедливість. Коли мене призвали, то брат Олександр купив мені все спорядження. Досі не признався, за скільки купив броніка. А були й такі волонтери, які бачили на мені бронежилет і просили: «Дай, Толік, відпишуся, що тобі бронік дав». Кожний бойовий вихід мали оплачувати. А в кінці ротації командування губить журнал виходів ​немає журналу і виплат немає. Потім толку не доб’єшся. Вже те УБД (посвідчення учасника бойових дій. ​Авт.) соромно у маршрутках показувати...

Якби хлопці там тоді не стояли, то ми б тут не сиділи. Коли бачу, що хтось продає військовий одяг, то в мене душа розривається, ​зітхає мама Анатолія. ​Хтось у тій формі гине, а хтось її продає.



Сергій Наумук

Коментарі

Петро

22:11 11.06.2018

Це потрібно видалити Не можна снайперів світити і їх досвід У ВІЙНУ ПОВИННА ДІЯТИ ЦЕНЗУРА

ПОРАДА

19:16 12.06.2018

Журналісти вивчіть досвід американських медіа під час операції-БУРЯ В ПУСТЕЛІ= під час бойових дій в Іраці Видно вас погано вчили Я згідний з Петром.

ГАЛИНА , СТ. ВИЖІВКА

13:34 13.06.2018

НИЗЬКИЙ УКЛІН , АНАТОЛІЙ!!!! ХАЙ ГОСПОДЬ ТЕБЕ ОБЕРІГАЄ!!!МІЦНОГО ЗДОРОВ'Я!!!! ЗГІДНА З ДОПИСАМИ ХЛОПЦІВ!!!

Петро

09:54 16.06.2018

Роблю висновок , що РАЙОН в Ст Вижві не читають . Але ,на жаль, його можуть читати ти хто не повине цього читати

24 червня
Сьогодні
Вчора
22.06.2018
21.06.2018
20.06.2018
19.06.2018
18.06.2018
17.06.2018
16.06.2018
15.06.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин